Сьогодні пощастило відвідати здачу вистави "Старий форд ескорт темно-синій" та її обговорення. Це щось неймовірне! Нічого подібного в нашому театрі ще не було! Браво режисеру Юрій Паскар за вдалий експеримент з постепічною драмою сучасного німецького автора і акторам Андрій Куделя, Олег Ягелюк, David Steblyuk, Ксенія Муріна, які з величезною самовіддачею, зашкалом емоцій та абсолютною довірою до божевільного режисерського задуму втілили твір Дірка Лауке на сцені. Браво сценографу Анна Пілюгіна і пластіографу Alexandr Viyuk! І великий респект Володимиру Петріву за розширення театральної палітри і виважену репертуарну політику. Не пропустіть, дорогі рівняни, прем'єрні вистави 3, 5 та 19 квітня. Мала сцена, Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр.

Другий день під враженнями глибокими від вистави. Не можу зрозуміти, що сталося. Перетряслась уся душа. Знову піду на цю виставу. Дуже давно у театрі не була. Актори нашого театру геніальні. Надзвичайна робота всіх акторів і особливо...глибокий уклін. Можно уявити собі після такого напруження на сцені, скільки потрібно відходити від вистави. Я так думаю, що цю виставу мав би побачити світ. Саме у виконанні наших акторів.Так пронизливо зіграли. Люди довго аплодували стоячи, а коли вистава закінчилась, всі переглядатись почали, чи справді вона завершилась, чи це якійсь знов акторський трюк, як зі світлом і все продовжиться. Як грали ніби своє життя, свої відчуття. Я знаю, що сльози наших акторів справжні. Неперевершена акторська майстерність. Біля мене сиділа літня жінка і підтерала очі з-під окулярів. Час від часу всхлипування у залі чутні були. А голос Наталі Боярської, її харизма?Відкрила для себе молодих акторів. Дивитись-не надивитись.

Неокласичні інтер'єри нашого театру точно ще такого не бачили. Це те, що тримає твою увагу від початку і до фіналу, після чого ти слухатимеш AC/DC навіть якщо ніколи не слухала/слухав до того. Просто дякую! І вітання Юрій Паскар із прем'єрою!

От і промчала швидко доба з хвостиком мимо лінивої дупи Генріка… Але нікуди не промчали і не зникли враження, спогади і драйвові емоції, які на антикварній тарілочці з темно-синім ескортом піднесли нам Юрій Паскар, Андрій Куделя, Олег Ягелюк, David Steblyuk, Ксенія Муріна та всі-всі-всі, хто створював це дійство…..
Першу третину вистави я відчував себе десь між пунктом прийому склотари радянського розливу і рівненським рок-кафе «Ельдорадо» зразка 2010-х, причому дзвін склотари чувся набагато голосніше, аніж гітарні рифи і захриплий до синяви бомонд рівненського рок-дна. Але то були просто клапті сміття, якими гостро соціальний Дірк Лауке щедро засіяв п’єсу і мізки глядачів, а от потім… потім я зрозумів у повній мірі, як то робити із підпарканної руколи цукерку та інший глядацький кайф! (у фейсбуці є символ естетичної насолоди?) Далі у виставі відбулося все, а все, чого не було, обросте легендами і ще раз відбудеться))). Але, крім захопливих дифірамбів на адресу всіх героїв малої сцени хочеться сказати і ще щось по суті. Отже: Давид-Пауль – гарний артист драми з не дуже гарною (за п’єсою) роллю, яку він прикрасив як міг своєю присутністю, ще раз довівши що петеушники всіх країн «зімой і лєтом аднім цвєтом». Одразу видно, що самого Дірка Лауке німецькі петеушники люб’язністю не жалували і як тільки він зміг написати щось у відповідь, то перетворив їх розчерком клавіатури у неприглядну боязку сіру масу, а нашому рівненчанину довелося викручувати цю ганчірку і витискати з неї характер. Андрій Іванович Шорзе…. – ікона стилю, заслужений ідол театру драми України та чоловіче втілення самої Мельпомени; що тут скажеш – в руках, ногах і на язиці Майстра мокре яскраво горить, ліниве активно працює, а мертве встає і підстрибуючи йде завзято аплодувати))) Він грав як хотів і був схожий на співочий фонтан-гейзер десь у Вудстоку чи на кулуарній тусовці раритетних рокерів. А от Боксер-Олег – був саме той, саме там, і тут, і зараз одночасно, - він прожив на сцені ціле життя, стиснувши його в кулаці до тривалості вистави. І мова його була органічна, і горілка його була органічна, і сам він був органічний як стиглий соковитий городній помідор, вирощений дбайливими руками бабусі-режисера. Спостерігаючи за звивистим ходом п’єси і за Муріною Карін О., я згадував слова БГ: «у каждой женщіни должна бить змея… ето больше чем ты, ето больше, чем я». Завдання - жалити тигра-Шорзе кожен раз, коли він перетинав подвійну суцільну смугу колишньої, - вона виконала блискуче-зміюче, а от стати більшою, ніж ейсі-дісі і випивка не змогла, а то б і п’єса не відбулася, як задумано (знову ж таки питання до автора, який виписав Карін занадто хрестоматійною і трохи зім’ято-неясною у другій половині). Режисер додав її образу виразності, плавності і рельєфності у порівнянні із п’єсою, а жінка-змія Оксани-Карін наповнила це необхідним холодним злим спокоєм у поєднанні з граційною і водночас вагомою сексуальністю. Ну, а що ж режисер Юрій Тимофійович і його закулісні апостоли, світлі імена яких сповна перераховані у програмці? Вони взяли добротно понівечений Дірком Лауке голий андроїд п’єси і трансформували його у мегакруту гіперактивну турбооболонку вистави з гордими захоплюючими криками бравоюай і прекрасним іронічним інтерактивним інтерфейсом, де актори ходять у зал взяти квіти і серця глядачів прямо туди, у дійство, у вихор подій, де можна пожартувати один з одним прямо на сцені з приводу забутого тексту чи всує згадати режисера під час добре запланованої імпровізації, де кров всередині і назовні закипає під гарячим подихом весни і старого доброго AC/DC!…

Затихнув гомін. В залі згасло світло,
і, враз заполонивши всі чуття,
розсунулась завіса… І розквітло
життя — мов казка, й казка — мов життя. ..
У вир життя, світ одвічних істин, безкорисної, чистої і самовідданої материнської любові та болю мали можливість поринути вчителі української мови та літератури міста Рівного 09 квітня 2019 року під час перегляду вистави «Останній строк» (режисер Володимир Петрів) у постановці неперевершених акторів нашого рідного Рівненського академічного українського музично-драматичного театру. Після перегляду – приємне спілкування з акторами та директором театру, народним артистом України, лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка Володимиром Юліановичем Петрівим.
Активний педагогічно-акторський діалог про таємниці театрального закулісся відбувався безпосередньо та щиро. Звичайно ж, основні питання стосувались переглянутої п’єси. Виявляється, ми потрапили на 150 постановку вистави «Останній строк»! Однак це абсолютно не відчувалось. Кожне слово, рух, емоція були надзвичайно справжніми та щирими, здавалось, що це все зіграно вперше! А ще вчителі мали можливість поспілкуватися з Віктором Мазаним, письменником, заслуженим журналістом України, який переклав повість "Останній строк", за мотивами якої було створено виставу.
. Не забули філологи й про свої традиції: символічну освітянську свічу урочисто передали вчителям із ЗОШ №1 ім. В.Короленка. Напевне, не випадково цьогоріч освітянський вогник поєднав акторів та педагогів: справу ж одну робимо – плекаємо особистість!
Щиро вдячні пану Володимиру Петріву та всьому творчому колективу театру за можливість ще раз переосмислити важливі життєві цінності, направду, пройти шлях від емпатії до катарсису, стати безпосередніми учасниками мистецького таїнства творення Людини! Успіхів Вам, світлих творчих доріг та вдячних глядачів!
Галина Коломис, методист КУ «Рівненський міський методичний кабінет» управління освіти Рівненського міськвиконкому

Велике дякую всім акторам, прийшовши додому, ще під враженням. ВИ МОЛОДЦі!!!Щастя Вам безмежного!!!

Наши поздравления с днём рождения.Желаем Вам крепкого здоровья,счастья,радости,новых ролей,полон зал аплодисментов.Обнимаем Вас, и любим.

Взагалі то Микола Карпович вже НАРОДНИЙ, а Ольга Карпович давно - ЗАСЛУЖЕНА... Пишіть правильно.

Вітаю Рівненський драмтеатр із вдалою постановкою української класики. Не зважаючи на те, що вистава за жанром - комедія, в ній підіймаються важливі питання та проблеми суспільства: бажання отримати титул, сімейні відносини, моральні цінності тощо. Усі Актори вдало передали характер та внутрішній світ своїх героїв.
Надзвичайно приємно бачити Сергія Бондарука у головній ролі. Його міміка та жести - це просто геніально! Він не просто виконує роль, а проживає кожну фразу, кожен крок Мартина. Дякуємо за яскраво створений образ. Сподіваємося, що найближчим часом Ви отримаєте звання Заслуженого артиста. Ви дійсно заслуговуєте цього.
Незвичний образ створив Станіслав Лозовський. Неординарні все таки у Націєвського способи залицяння. Його пісні надали особливого забарвлення всій виставі.За відносно короткий час перебування в центрі подій актор майстерно передав наміри та сподівання жениха-реєстратора.
Цікаво було спостерігати за Петром Ліснічуком в образі простого, безпосереднього, добродушного селянина.
Приємне враження справили і новачки театру. Дякуємо Вам та бажаємо кар'єрного росту.
Бажаємо Театру аншлагів, вдячних глядачів та цікавих прем'єр.

З усією моєю любов'ю до українського все одно не зачепило, на жаль... Очікувала комедію, але було сумно. Можливо, ми з чоловіком просто звикли до іншого гумору. А можливо планка після "Дорогої Памели" і "Самотньої леді" занадто висока... Але гра акторів чудова, як завжди) Це те, що позбавлене недоліків)

Це звичайно шедевр. Це те, від чого захоплює дух. Хотіла розповісти рідним про враження і ... не змогла. Якось бракує слів. Сказала, що просто треба побачити. Час пролетів непомітно, хотілось продовження. Неймовірний об'єм змісту, ідеї, перевтілення, життєвості. Адже ми дійсно кардинально змінюємося під впливом людей, яких зустрічаємо. "Дорогу Памелу" можна переглядати постійно, як улюблений фільм... Це як улюблена книга, до якої ми повертаємося знову і знову.І я неодмінно повернусь) Про гру акторів немає що й сказати, я б дала усім без винятку Оскар)))) На жаль, не маю таких повноважень))

Вчора були на виставі. Зворушена до сліз: історію про косулю ще трималась, а вкінці мімімі і відбувся катарсис))) прямо на очах акторів)) . Чудова гра акторів! Дякую за щирі емоції! В антракті сперечались з чоловіком що ж то за 3є слово, думали "розставання", але фінал розставив крапки над і. Спойлерити не буду, варто побачити, дуже зворушливо, хоч сопливі сльози не люблю, але тут ваш Дикун Пабло ввів мене в оману)))

Приїдьте ще в Луцьк...Ще з Білою вороною.Це було супер!!!!!!

Гра акторів і справді чудова, але вистава, як на мене, найнудніша зі всього реперуару(((

Вистава - неймовірна! У всіх сенсах... мала сцена, акторський склад, майстерність виконання, музичний супровід, світло та декорації...
Низький уклін усім, хто задіяний у постановці! Дивуюся негативним коментарям... хтось зміг проспати всю виставу, хтось отримав негативні емоції... мізерність душ... вибачте.

Дуже шкода, що вже більше року не показують цю виставу! Я не знаю скільки разів її бачила, але хочу ще не раз знову! І думаю не я одна. Проте в нашому театрі, на жаль, рідко дослухаються до думки глядача(( Але можу впевнено сказати, що "Калігула" - одна з найкращих вистав за всю історію нашого театру!!!

"Старий Ford...- пречудова вистава, відміна акторська гра і атмосфера!.. Я зі своїм аматорським театром частенько їздимо до вас. І завжди - гарне та неповторне враження! Ще: дуже хотілося б повернення вистави "Сон літньої ночі", "Калігула". З найкращими творчими побажаннями і нехай усім щастить!

прекрасна вистава. я спочатку сміялась, а потім навіть плакала. Дует Цьомик та Янчука прекрасний! Вклоняюсь перед вами! За мною квіти на слідуючий виставі.

навіщо це все? гидота. жити не хочеться! тоді навіщо ходити до театру, якщо і там кажуть: виходу у цьому житті немає! Є лише насміх над життям! Тож смійтеся і шаленійте! Навіть від вибору президента!

Пані Тетяно, вихід є!!! Не сумнівайтесь!! Людям комфортніше нарікати на життя і залишатись у поганій зоні комфорту!! А вихід є)