Старий Ford Escort темно-синій. Мала сцена
Дірк Лауке
постепічна драма 16+
постепічна драма 16+
Мала сцена
Прем'єра - 3 квітня 2019 року
Вони вирушають у дорогу на старій колимазі, щоб щось змінити у своєму житті. Горе-боксер, батько-невдаха та мамусин синок. Чи вдасться їм втекти від самих себе під запальні біти AC/DC?
Переклад з німецької: Ніна Захарова, Зоя Кучер, Микола Ліпісівіцький, Марина Орлова, Світлана Соколовська, Лариса Федоренко. Загальна редакція Миколи Ліпісівіцького.
Режисер-постановник – Юрій Паскар
Художник-постановник – Анна Пілюгіна
Пластиограф – Олександр Віюк
Музичне оформлення – Юрій Паскар
Художник по світлу – Микола Андріюк
Звукорежисер - Андрій Вавренчук
Помічники режисера – Олександр Лоєвський, Галина Шарко
Дійові особи та виконавці:
Шорзе - заслужений артист України Андрій Куделя
Пауль - артист драми Віталій Головецький , артист драми Давид Стеблюк
Боксер - артист драми Олег Ягелюк
Карін - артистка драми Оксана Муріна
Фото до вистави
Першу третину вистави я відчував себе десь між пунктом прийому склотари радянського розливу і рівненським рок-кафе «Ельдорадо» зразка 2010-х, причому дзвін склотари чувся набагато голосніше, аніж гітарні рифи і захриплий до синяви бомонд рівненського рок-дна. Але то були просто клапті сміття, якими гостро соціальний Дірк Лауке щедро засіяв п’єсу і мізки глядачів, а от потім… потім я зрозумів у повній мірі, як то робити із підпарканної руколи цукерку та інший глядацький кайф! (у фейсбуці є символ естетичної насолоди?) Далі у виставі відбулося все, а все, чого не було, обросте легендами і ще раз відбудеться))). Але, крім захопливих дифірамбів на адресу всіх героїв малої сцени хочеться сказати і ще щось по суті. Отже: Давид-Пауль – гарний артист драми з не дуже гарною (за п’єсою) роллю, яку він прикрасив як міг своєю присутністю, ще раз довівши що петеушники всіх країн «зімой і лєтом аднім цвєтом». Одразу видно, що самого Дірка Лауке німецькі петеушники люб’язністю не жалували і як тільки він зміг написати щось у відповідь, то перетворив їх розчерком клавіатури у неприглядну боязку сіру масу, а нашому рівненчанину довелося викручувати цю ганчірку і витискати з неї характер. Андрій Іванович Шорзе…. – ікона стилю, заслужений ідол театру драми України та чоловіче втілення самої Мельпомени; що тут скажеш – в руках, ногах і на язиці Майстра мокре яскраво горить, ліниве активно працює, а мертве встає і підстрибуючи йде завзято аплодувати))) Він грав як хотів і був схожий на співочий фонтан-гейзер десь у Вудстоку чи на кулуарній тусовці раритетних рокерів. А от Боксер-Олег – був саме той, саме там, і тут, і зараз одночасно, - він прожив на сцені ціле життя, стиснувши його в кулаці до тривалості вистави. І мова його була органічна, і горілка його була органічна, і сам він був органічний як стиглий соковитий городній помідор, вирощений дбайливими руками бабусі-режисера. Спостерігаючи за звивистим ходом п’єси і за Муріною Карін О., я згадував слова БГ: «у каждой женщіни должна бить змея… ето больше чем ты, ето больше, чем я». Завдання - жалити тигра-Шорзе кожен раз, коли він перетинав подвійну суцільну смугу колишньої, - вона виконала блискуче-зміюче, а от стати більшою, ніж ейсі-дісі і випивка не змогла, а то б і п’єса не відбулася, як задумано (знову ж таки питання до автора, який виписав Карін занадто хрестоматійною і трохи зім’ято-неясною у другій половині). Режисер додав її образу виразності, плавності і рельєфності у порівнянні із п’єсою, а жінка-змія Оксани-Карін наповнила це необхідним холодним злим спокоєм у поєднанні з граційною і водночас вагомою сексуальністю. Ну, а що ж режисер Юрій Тимофійович і його закулісні апостоли, світлі імена яких сповна перераховані у програмці? Вони взяли добротно понівечений Дірком Лауке голий андроїд п’єси і трансформували його у мегакруту гіперактивну турбооболонку вистави з гордими захоплюючими криками бравоюай і прекрасним іронічним інтерактивним інтерфейсом, де актори ходять у зал взяти квіти і серця глядачів прямо туди, у дійство, у вихор подій, де можна пожартувати один з одним прямо на сцені з приводу забутого тексту чи всує згадати режисера під час добре запланованої імпровізації, де кров всередині і назовні закипає під гарячим подихом весни і старого доброго AC/DC!…