Вистава "Лісова пісня" Ольги Туруті у Рівненському академічному українському музично-драматичному театрі викликала у мене неоднозначні враження. Попри високу художню цінність першоджерела та деякі вдалі режисерські знахідки, загальна концепція постановки залишилася для мене суперечливою і незавершеною.
Однією з головних проблем вистави, на мій погляд, стала невизначеність у трактуванні центральних персонажів. Лукаш і Мавка (Юлія Ганущак) — серце цієї драми, їхні почуття і переживання є основою конфлікту, проте в цій постановці вони виглядали невиразними і суперечливими. Герої-коханці граються інфантильно, але в той самий час у деяких моментах занадто інтимно, ніби режисерка не визначилася з віком своєї інтерпретації цих героїв. Така невизначеність у характерах не дозволила мені повністю зануритися у їхню історію, адже вони одночасно виглядали то наївними дітьми, то пристрасними коханцями, що порушувало загальну логіку їхніх стосунків.
Ще одним слабким місцем вистави стало спрощене трактування драматичних моментів. Прочитання персонажів занадто просте і в той же час суперечливе навіть для міфологічно-казкового лору твору. У першоджерелі Лесі Українки персонажі мають глибоку психологічну мотивацію, їхні вчинки логічні у межах як людського, так і міфологічного світогляду. У цій постановці ж певні драматичні епізоди виглядали поверхневими, що робило історію менш виразною.

Проте не можна не відзначити позитивні аспекти вистави, серед яких особливо вирізняється балетна складова. Актори балету під керівництвом Дарини Греценюк виконують свою роботу безмежно добре. Їхня пластика, взаємодія з простором, рухи і гра тілом доповнювали атмосферу містичної історії, створюючи живі образи нечисті, які, на відміну від головних персонажів, справді оживали на сцені. Особливо захоплюючими стали сцени з участю потерчат. Їхня комічність та містичність були окрасою вистави. Завдяки поєднанню пластики, костюмів та освітлення вони виглядали одночасно лячними і чарівними, надаючи постановці необхідної глибини.
Окремо хочеться відзначити дві мізансцени, які стали для мене справжньою окрасою вистави. Перша — сцена біля вогнища, де Дядько Лев (Петро Лісінчук) розповідав Лукашу (Ярослав Чевелюк) історії, а лісова нечисть бавилася, завдаючи шкоди. Цей момент вийшов атмосферним, сповненим міфологічної магії, яка і є серцем "Лісової пісні". Друга сцена — напад потерчат на селище, представлене у вигляді маленьких будиночків. "Дуже гарно та міфологічно" — саме ці слова найточніше передають мої враження від цього епізоду. Завдяки вдалому поєднанню світлових ефектів, акторської гри та загальної режисерської концепції сцена вдало передала відчуття страху перед невідомими силами природи.
Візуальна складова вистави також залишила приємне враження. "Показ міфологічної лісової нечисті теж мені сподобався, пластика, костюми і кольорова гамма". Костюми та грим нечисті виглядали продуманими і відповідали міфологічному духу твору. Особливо гармонійним було використання кольорів: темні, глибокі відтінки лісу контрастували з яскравими акцентами магічних створінь, створюючи враження живого, дихаючого простору.
Підсумовуючи, можу сказати, що вистава залишила в мені змішані почуття. Вона мала свої сильні сторони — прекрасну роботу балетної трупи, виразні візуальні образи нечисті, вдалі мізансцени. Проте загальна трактовка головних персонажів здалася мені непослідовною, а деякі драматичні моменти — спрощеними. Якби режисерка змогла глибше проникнути у психологію героїв, додати більшої цілісності їхнім характерам та уникнути невизначеності у віковій інтерпретації, ця постановка могла б стати справжньою театральною подією. Але в її нинішньому вигляді вона залишає відчуття незавершеності, ніби чогось важливого бракує для повного занурення у цей чарівний світ "Лісової пісні".

Цікавезну історію можна дивитися і дві години, без перерви. Хоча в кожного ж різна мотивація відвідати виставу ????

Моє вам вітання!
Відвідала наш прекрасний театр 26 квітня. Білетики придбала заздалегідь , десь за півтора місяця, бо ж вони розлітаються, як гарячі пиріжки.
Вистава чудова і неймовірна. Гра акторів неперевершена. Ми затамували подих в першій дії від святкової сцени і намагалися зловити кожне слово акторів. Але потім Голохвастов (Станіслав Лозовський) все таки своєю талановитою грою нагадав нам, що актори чекають оплесків не тільки в кінці вистави, а й під час того дійства і ми вже аплодували. А Проня (Оксана Островська) така різна, але насправді така ніжна, що режисер дуже правильно видав заміж її в кінці вистави, комусь дуже повезло, маю на увазі Жида- Андрія Шевчука. А який же талановитий наш балет, а якже гарно співали і пританцьовували монахині. Всім респект і повага за наш хороший настрій. Творчих вам успіхів миру і добра. Ми вас любимо!!!

Чому так мало людей було на виставі. Хороша вистав.НЕ зрозуміло.

ЩО робиться у нашому театрі відміна вистав у пятницю, суботу .НЕ заміна,а відміна вистав.Це просто жах.За що держава платить гроші.Це увійшло в звичку керівника театру.

Вистава,балет,музичне оформлення - просто супер Юлія Ганущак справжнє відкриття цього сезону. Примітив її гру ще на Параскеві. Лукаш-дуже добре. Потерчата-бімба. Мама-дуже да. Сергій Бондарук один з найкращих ваших акторів. Знов не підкачав. Браво.

Чудова вистава, не перестаю захоплюватися талантом акторів нашого театру. Мені дуже сподобалося використання мінімальної кількості декорацій, і опору головним чином на уяву самого глядача. Використання світла і тіней, різних звуків, фантастична хореографія зробили цю постановку унікальною і цікавою.

Був на цій виставі вже чотири рази, і щоразу відчуваю той самий захват, як уперше. Музика, що пронизує до мурах, хороша хореографія та символізм у якому кожен знайде щось своє.
Я з радістю повернуся на цю виставу знову та сподіваюся, що Біла Ворона ще довго буде радувати глядачів. Тим більше, що наприкінці року вистава святкуватиме свій перший ювілей.

Вперше я був на цій виставі ще у 2013 році, десь восени. Тоді я відвідав її разом із одногрупниками. Проте в той час вистава мене якось не вразила — вона здалася мені нудною. Можливо, я був юним і не до кінця розумів її зміст.

І ось, майже через 12 років, я знову відвідав "Тіні забутих предків", і цього разу вистава мені сподобалась. Час пролетів непомітно, а кожну сцену я спостерігав на одному диханні. Особливо вразили масові сцени, що створювали атмосферу Карпат.
Я сидів у перших рядах, тож чудово чув кожне слово. Світлана в попередньому коменті зауважує, що сцену весілля можна скоротити. Але, як на мене, це одна з найяскравіших сцен вистави, яка лише додає їй шарму.
Проте,кожен має право на власну думку.

Стосовно "Форд Ескорту", моє ставлення до вистави залишилося неоднозначним.Коли я побачив цю виставу (був на показі у травні минулого року),вона мені не сподобалась. Спочатку я просто сидів у залі та не розумів, які цілі мають герої і чого вони прагнуть. Весь час намагався знайти відповідь на це питання ,і майже до кінця вистави,в мене не вдавалось це зробити.Але повернувшись додому, я почав переосмислювати побачене. Можливо, вистава саме про це...Це те що переживає багато людей зараз. Люди, які мріють про краще життя, але стикаються з повною відсутністю перспектив.
Також,мені здалося що режисер міг надихатися культовим британським фільмом "На голці". Про це нагадує музика Лу Ріда "Перфект Дей" та сцена коли хлопчик надихався вихлопних газів, яка має схоже емоційне наповнення.
Хоч вистава мене не сподобалась,але до гри акторів питання не має.Андрій Куделя,та інші актори як завжди добре грають і до них не має притензій.
Не зважаючи на те що вистава мені не сподобалась,я вважаю що її все таки один раз варто подивитись. Але треба бути готовим,тому що не традиційна театральна постановка, а своєрідний постмодернізм .І ще не рекомендую сідати на перший ряд якщо ви не готові до максимального занурення в атмосферу)))