За результатами авторитетного Фестивалю-премії «ГРА» важких 2022−2023 рік рівненське «Зерносховище» отримало чотири відзнаки: Краща драматична вистава; Краща режисерська робота (режисер Максим Голенко); Краща чоловіча роль (Марк Дробот за роль Книжника Мортка) та Краще музичне рішення (гурт «Веремія» та Станіслав Лозовський). У виставі події найстрашнішої трагедії всього українського народу ХХ століття, Голодомору, зображені через долі окремих людей, які кохають, заздрять, зраджують і просто хочуть бути щасливими. Це історія, яка спонукає переосмислити не лише нашу історію, але й нашу реальність. Сучасна та яскрава постановка з неймовірної краси музичним оформленням про події, здавалося б далеких 1932−1933 років, у болісному сьогоденні звучать актуально як ніколи. Настав час дізнатися правду! - Початок створення вистави — початок повномасштабної війни з Росією, — пригадує директор-художній керівник Рівненського академічного музично-драматичного театру, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Петрів. — Було дуже складно, ми не розуміли, що відбувається, що буде далі. Більшість театрів взагалі не працювали. Вже у перший день війни відкрили при театрі гуманітарний штаб і працювали в ньому два місяці. А в кінці березня я зібрав колектив і сказав, що треба починати щось робити і у творчому плані. П’єса «Зерносховище» вже давно лежала в папці у моєму портфелі. Мав домовленість з режисером Максимом Голенком про її постановку. Наприкінці березня я зателефонував Максиму, на той час він був головним режисером Одеського музично-драматичного театру імені Василя Василька. Звісно цей театр тоді не працював через загрозу обстрілів. Також в Одесі були актори, які не мали роботи. Ми запросили їх у Рівне і почали створювати виставу. Крім одеситів до нас приїхали працівники театрів з Харкова, Кривого Рогу та Куп’янська, всього 12 людей. Всіх їх ми взяли у штат. Ми простягли їм руку допомоги, а вони влили свіжу кров у наш театр. Весь колектив працював натхненно і вже у вересні 2022 року зіграли прем’єру. Твір Наталки Ворожбит «Зерносховище» обрали до постановки невипадково. Події, що відбуваються зараз і які відбувалися у 1932−1933 роках перегукуються, все взаємопов’язано. І тут не треба говорити про історію боротьби українського народу за свою свободу та незалежність. Ця історія відома. Як тоді сусіди не поспішали нам допомагати, так і сьогодні ми насамперед потрібні лише самим собі. Голодомором за різними дослідженнями знищено від 7 до 12 мільйонів українців. Зараз нас знищують іншими методами, але як і тоді хочуть знищити як націю. Думаю, що Максиму Голенку вдалося об’єднати ці події. Свого часу Максим зробив у нашому театрі постановку «Білої ворони». Розмовляли про перспективи, плани. Я згадав про п’єсу Наталки Ворожбит «Зерносховище», а він зізнався, що хоче її поставити. У Максима вже були спроби поставити цю виставу в одному з театрів. Але тоді не склалося, бо до влади прийшов Янукович і ця тема стала не на часі. П’єса лежала і чекала своєї години. Мені здається, що саме події повномасштабної війни додали Максиму нового бачення. Постановка завойовує глядачів, вона знайшла відгук в їхніх серцях. Сьогодні вистава дуже актуальна і я задоволений, що ми її поставили. Авторка приїхала на прем’єру. Вона була вражена, а відгуки з її боку — щонайкращі. Головні ролі грають як штатні актори нашого театру, так і запрошені. Дуже тішуся, що до нас приєднався Марк Дробот, який зіграв Книжника Мортка. Дмитро Усов, Олександр Самусенко та Інна Бульботко з Одеського театру приїхали до нас коли створювалася вистава. Радують роботи рівненських акторів Дмитра Пшечука, Жанни Бичковської, Олексія Титаренка. Створити виставу допоміг блискучий музичний супровід. Недаремно нагороду фестивалю «ГРА» за музичне оформлення отримало тріо «Веремія», яке власне супроводжує всю виставу. І актор Станіслав Лозовський, який зіграв роль Гаврила, теж багато зробив для музичного супроводу цієї вистави. Він — людина-оркестр, грає на багатьох музичних інструментах. І, звісно ж, вся трупа. Не можуть чотири чи п’ять акторів бути головними. Тут головний колектив, неймовірна енергетика театру. Над виставою працювала прекрасна художниця Юлія Заулична. Разом з Максимом вони створили чимало чудових вистав, разом працювали в Одесі. Яскрава її робота як художниці і в нашій постановці. Непросто було прийти до рішення щодо костюмів. Вони трансформувалися від початкового задуму. Перша дія одні костюми, а друга — зовсім інші. Звісно, як і будь-який живий організм вистава змінюється, щось старіє щось оновлюється, вливається нова кров. На жаль Володимир Федінчук, який грав Горобця загинув захищаючи Україну у січні 2024 року, зараз на його місці у виставі інший актор нашого театру. Кожного разу вистава йде по-новому. Після Києва вже встигли зіграти її в Житомирі. Там інший глядач, інша сцена, інший звук. На рідній рівненській сцені вона теж інша. Адже створювалася її під цей майданчик. Використали все, що притаманне географії нашого залу, технічні можливості театру. В інших театрах таких можливостей може не бути, а в деяких вони кращі ніж у нас. У Києві з самого ранку розпочалася робота над монтажем декорацій, монтажем світла, звуку і тривала вона до першого дзвоника перед початком вистави. Це складний процес. Після гастролей до Києва і Житомира ми повернулися додому втомлені, але втішені і щасливі. Сцена Театру Лесі Українки хороша, енергетична, ми це відчули. Нам подобається цей простір, було легко в ньому працювати. Надзвичайно вдячні очільнику театру Кирилу Кашлікову та його заступнику Валентину Макаренку, які приділили нам максимальну увагу. Створили комфортні умови для того, щоб наш театр міг повноцінно показати цю виставу. Можна було відчути як реагував зал, яка в ньому панувала атмосфера. Дякуємо Богові за те, що не було повітряних тривог. Мабуть за нас молилися митці, які загинули на фронті. Маю на увазі композиторів, музикантів, акторів, режисерів, сценаристів, драматургів. На жаль вже багатьох з них немає серед нас. А гастролі під час війни — це лотерея. Квитки всі продані, але ти не знаєш відбудеться вистава чи ні. Перенести її на інший день не можна, бо вже сплановані інші події. І важко сказати, коли колектив зможе приїхати наступного разу. До того ж поїздка театру до Києва — це дуже великі кошти. Такі гастролі не приносять прибутку. Це іміджева поїздка, аби показати кращу виставу. Плануємо нові поїздки до Києва. У нас є багато хороших вистав, які хочемо показати в столиці. Також збираємося ще раз привезти «Зерносховище», бо попит на нього величезний. Було б добре аби це знову був Театр Лесі Українки. Нам сподобалася сцена, технічні можливості, сама атмосфера. Ми започаткували в Україні практику обмінів. Я поставив завдання, аби наш театр щомісяця виїздив на гастролі. Ми вже побували в Одесі, Миколаєві, Івано-Франківську, Львові, Тернополі, Луцьку, Хмельницькому інших містах. Також кожного місяця приймаємо в себе театр з іншого міста. Відкриті до співпраці як з професійними, так і непрофесійними театрами. Зараз працюємо над двома виставами. «Повернення» за п’єсою «Візит старої дами» Дюрренматта ставить директор-художній керівник Малого драматичного театру (м. Київ) Дмитро Весельський. На початку травня хочемо зіграти прем’єру. А до кінця сезону театр зіграє ще одну прем’єру, режисер-постановник Ігор Білиць за Львова. Він є режисером, драматургом, сценаристом і актором. Робитиме виставу за п’єсою «Параскева» Ольги Мацюпи. На наступний сезон у нас буде 5−6 запрошених режисерів. Працюю над розробкою нової Стратегії розвитку театру та «Скрудж-Фестом», який плануємо провести у грудні 2024 року. Фото надані театром.