У п'єсі Мартіна МакДонаха немає карколомних сюжетних поворотів, розважальних номерів і гучних подій - навпаки, перед очима глядачів постає безбарвне життя простих ірландців, до того ж у центрі уваги каліка Біллі, молодий чоловік із різко вираженими фізичними вадами (чудова робота актора Ігоря Ніколаєва). Відносини персонажів тяжкі, грубі, інколи вкрай жорстокі: навіть до хворого Біллі звертаються не інакше як Каліка Біллі. Місцевий збирач новин і пліткар Джонніпатінмайк свідомо споює матір. Молода Хелен ненавидить чоловіків, найбільше ляпасів випадає на долю її молодшого брата Бартлі. Красива історія про смерть батьків Біллі заради отримання страхового поліса на його лікування виявляється брехнею, жертвою мала стати хвора дитина... Здавалося б, що тут може привабити публіку? А приваблює, ще й як приваблює! Майже три години неспішно розмотується цей клубок, і час минає непомітно. Чудова гра акторів, той самий випадок, коли взагалі забувається про акторську гру: перед очима життя, живі люди, з усіма своїми радощами та негараздами. А тримає цей театральний ковчег глибина почуттів і відносин, могутні течії, що зі споду, внутрішня людська правда, яка криється не в словах, а у вчинках. Саме таку мету ставив режисер-постановник Володимир Петрів, і вона блискуче реалізовна на сцені."На перший погляд, герої видаються грубуватими, невгамовними, іноді навіть вульгарними, а насправді віддаленість від цивілізації дозволила мешканцям Інішмаану зберегти все людське, що не зовсім реальне на "континенті", а тільки на "острові". Головний герой п'єси Біллі Клейвен кидає виклик долі у кожному своєму кроці і з усіх сил прагне прожити решту життя як ЛЮДИНА". Все: від декорацій до сценічного життя справжнє. Навіть інколи абсурдні, інколи кумедні ситуації, репризи, брутальна лексика - не надумані елементи, а природні явища реального буття, яскрава мозаїка людських почуттів. 

Талановита робота - завжди велика подія, то ж і з цієї вистави йдеш із легким серцем, як і її герой Біллі, відчуваючи перемогу над усіма життєвими невдачами і свято віруючи у світло в кінці тунелю...

Публікація з приватної сторінки письменника Сергія Лазо на Facebook