З Ліною ІЗАРОВОЮ зустрічаємось у її невеличкій, затишній гримерці Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру. На столі квітують букети, не змовкає телефон. Вбрана у вишукану білу вишиванку, пані Ліна приймає вітання від колег, студентів, однокурсників, шанувальників. У неї ювілей — сімдесятиріччя. З чорно-білої світлини на стіні грайливо посміхається юна симпатична шатенка. Впізнаю у ній Ліну Тимофіївну і ловлю себе на думці, що час ледь торкнувся її обличчя. Додав хіба що з роками життєвого досвіду та споминів очам.