Юлія Крет: «Я не розумію значення слова – змирилася»
13.12.11
Юлія Крет: «Я не розумію значення слова – змирилася»

Вона молода, розумна, красива актриса, з якою добре знайомі рівненські поціновувачі театрального мистецтва. В театр вона потрапила випадково, хоча її батьки все життя віддали сцені. Вона прийшла на сцену Рівненського театру у 2008 році де створила декілька цікавих образів. Ще навчаючись у вузі, вона зіграла у виставі «Суперники» роль Домни. З цією виставою брала участь у багатьох всеукраїнських театральних фестивалях, де постановка мала ряд відзнак та нагород. Полюбилась глядачам роль Королеви у її виконанні у виставі «Дванадцять місяців». У виставі театру - «Вишневий сад» створила колоритний образ Ані Ранєвської. Однією з останніх її робіт є роль Брижити Дюбар у виставі режисера Олександра Олексюка - комедії «На щастя всім розбилась супниця».

- Наскільки мені відомо ви здобули дві освіти?
- Першу вищу освіту я здобувала на факультеті Міжнародних відносин одного з місцевих вузів, але оскільки мої батьки працюють в театрі, то я зі самого дитинства, майже з підгузками відвідувала його. І саме тому, в той час як я навчалася не на театральному факультеті я прекрасно усвідомлювала, що  той шлях, по якому  рухалася, був не зовсім моїм. Я розуміла і відчувала, що маю потяг до вічного, до мистецтва, але для того щоб це отримати довелося трішки зачекати. Будучи ще дитиною, я мріяла про те, щоб стати художником. Навіть п’ять років відвідувала художню школу, але батьки були проти того, щоб я мала хоча б якесь відношення до театру, тобто пов’язала власне майбутнє з мистецтвом. Але, не тут  то було! Одного прекрасного дня, прийшовши до батьків на роботу я пересіклася з директором театру Володимиром Петрівом, який в той час працював над постановкою вистави «Суперники», які в сотий раз будуть представлені рівненському глядачу цієї неділі в театрі. Він був дуже сильно незадоволений репетицією і подивився на мене й мовив: «О, Домна!» (Домна – одна з головних героїнь п’єси «Суперники»). Він дав мені у руки сценарій і сказав, що би я прочитала його.

- А як ви відреагували на це?
-Оскільки я зростала у творчій сімї і багато часу присвятила відвідинам театру, то, звичайно, мені було дуже цікаво прочитати цей сценарій. Я прийшла до дому і розпочала його читання. Сценарій мені дуже і дуже сподобався. Можливо тому, що в ньому ведеться мова про любов, про любовний трикутник, про те, що кожен має свою правду незалежно від того, права ця людина у реальному житті чи ні. Загалом, те читання мене заінтригувало і на наступний день, я сказала Володимиру Петріву, що мені робота сподобалася, після чого він запросив мене на репетицію.

- І якими були враження від першої театральної репетиції?
- Якщо чесно то мені не сподобалося. Я тоді задалася запитанням – а що я тут роблю???  Таким було моє перше враження. Я прийшла до дому, обмізкувала це все, але на другий день все ж таки знову прийшла на репетицію. Ось так, помаленьку, я втягнулася в цей процес. Пам’ятаю, як я блукала по місту, весь час думаючи над виставою, думала над своїм образом, над своєю героїнею. Я просто цим жила й марила. І все, потім відбулася прем’єра. Мене це настільки захопило, що я навіть сама здивувалася, адже попри те, що театр завжди був невід’ємною частиною мого життя я ніколи не могла навіть подумати, що  стану залежною від нього. Саме тому, я прийняла рішення, - мені потрібно продовжити спільне життя з театром і тому розпочала здобуття акторської освіти.

- А далі?
- Коли закінчила навчання то було бажання залишитися у Києві, до того ж і батьки не хотіли, аби я поверталася до Рівного. Але життєві обставини склалися таким чином, в такий спосіб, що ось я тут, у Рівному, сиджу перед вами, живу і працюю саме тут. Я дякую Богу, дякую долі за те, що я маю сьогодні. Звісно, Київ це не Рівне, але я щаслива. Бо я дуже люблю цей театр, я працюю в шикарному колективі, з прекрасними акторами з дуже добрими людьми.

- А були варіанти, щоб залишитися жити і працювати у столиці?
- Були! Пропонували мені працювати в Києві. Й у театр «Колесо» думала пробиватися, на початок згодилося б. І різноманітні «халтури» підкидували, тобто плани були, хоча й зелені. Але я повернулася сюди, до Рівного, і щаслива з цього, адже за той час що я тут, здобула й осягнула більше ніж це б я могла зробити у Києві. Я тут зросла і як людина, і як актриса. Ще б пак, я тут розвивалася і розвиваюся у колі таких великих акторів як Ніна Ніколаєва, Цьомик Галина, Анатолій Гаврюшенко та інших.

- Кожен актор, кожна актриса, кожен режисер має свою улюблену виставу, ту, де він грає свою роль, яка є прототипом реального життя, або ж безпосередньою його частиною. У вас є така вистава?
- Звісно є – це «Суперники»! Адже крім того, що ця постановка є першою моєю роботою, так ще й вона, моя героїня є надзвичайно близькою мені! Володимир Юліанович (режисер- постановник вистави) говорив мені – нічого не грай, будь сама-собою! Тому, що там йдеться про щирі почуття, про молоду дівчину (а ми вперше поставили виставу дуже давно, я тоді ще була молодою дівчиною), а це мені близьке. Кожен вихід на сцену в рамках цієї вистави для мене справжнє свято, хоча й і вольове, адже тоді я збираю себе в кулак. «Суперники» це частинка моєї душі й можливо саме тому мене лякає той факт, що ця вистава рано чи пізно перестане ставитися на сцені нашого театру. І мені від цього не лише сумно, а й страшно. Бо ця театральна постановка вартує того, щоб її побачити. Я захоплююся нею і це навіть попри те, що в нас у театрі великий та якісний репертуар!

- Відрізняється Володимир Петрів в ході підготовки постановки «Суперники» від Володимира Петріва під час підготовки іншого театрального матеріалу?
- Якщо мені не зраджує пам'ять, то це його перша режисерська робота! І якщо взяти до уваги той факт, що у багатодітній сімї самою коханою дитиною є первісток, то, переконана, «Суперники» для Володимира Юліановича відіграють надзвичайно важливу роль у його житті. Він вклав у цю виставу всю душу і серце. В ході її підготовки він прекрасно працює з акторами, просто божественно, він їх відчуває. Завжди знаходить правильний і необхідний підхід. Я пам’ятаю, що коли ми проводили останні репетиції «Суперників» була зима, на дворі лежало багато снігу ми вийшли з ним  на вулицю і я бачила та відчувала, що він живе цією виставою, цією роботою. Тоді неозброєним оком було помітно, що «Суперники» стали невід’ємною частиною його життя.

- У Рівному далі стін  театру вам немає куди рухатися. Ви вже змирилися з цим, чи, можливо, у вас є певні плани на майбутнє?
- Такого негарного слова як змирилася взагалі не існує у моєму лексиконі. Можливо дійсно, що місто маленьке і окрім «халтур», ой, як я не люблю цього слова, зайнятися актору більше нічим у плані особистісного розвитку. Але ви б тільки знали, наскільки багато всього ще потрібно зробити у цьому театрі. Наскільки довго потрібно ще зростати як актрисі безпосередньо мені самій, а також як і людині: в цьому колективі, у цьому театрі. Я переконана – найближчим часом мені не загрожує тіснота у стінах цього храму театрального мистецтва, адже цей театр дуже хороший і тут є у кого і чого повчитися, і саме основне – є куди рости.

Інтерв’ю підготовлене в рамках ювілейної, сотої постановки на сцені Рівненського Обласного академічного музично-драматичного театру вистави «Суперники» М. Манохіна, яка відбудеться у неділю 28 листопада. Розмова велася з однією з головних героїнь, а у житі артисткою драми Юлією Крет.

 

Михайло ЧУБАЙ,"Рівненський репортер"


переглядів: 2801

Коментарі

21.12.2011 17:55 Театралка пише:
Одна із самих щирих актрис театру!За це їй окреме дякую! Вона не грає,вона живе!


Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: