Мистецтву в родині театралів Лозовських служить навіть вівчарка
17.06.10
Мистецтву в родині театралів Лозовських служить навіть вівчарка

Перш ніж покохати один одного, Ольга та Анатолій Лозовські закохались у театр. Зрештою він і познайомив їх. Провідні актори Рівненського драматичного академічного театру Ольга та Анатолій Лозовські на сцені — понад 30 років. Слідами батьків акторів пішов син Станіслав. Не зраджує мистецькій династії і вівчарка Кайя.

“Я присвячую виставу тобі”
Рівненський період життя Анатолія Лозовського, уродженця Полтавщини, розпочався зі служби у полку зв’язку. Відслуживши, працює у складі оркестру Рівненського драматичного театру, а вже незабаром доля дає юнаку шанс проявити себе й на сцені. За кілька днів до прем’єри музичної вистави “Здрастуйте, я ваша тітонька”, захворів виконавець головної ролі. Довелось терміново шукати заміну. Знаючи про те, що Анатолій чудово співає, грати пропонують йому.

Участь у виставі відіграла вирішальну роль у стосунках з Ольгою, майбутньою дружиною. Юнак давно запримітив молоду талановиту акторку. На той час Ольга, закінчивши музично-педагогічний факультет, працювала на головних ролях у народному молодіжному театрі під керівництвом режисера Атталії Гаврюшенко. Маючи цікавих залицяльників свого кола, Ольга трималась від Анатолія на відстані. Проте прийняла запрошення прийти на його дебютну виставу.

— Я прийшла за хвилин двадцять до початку. І бачу, як через усю глядацьку залу до мене біжить Лозовський. “Я присвячую цю виставу тобі”, — вигукнув він і так же миттєво повернувся на сцену, — пригадує пані Ольга. — Мені надзвичайно сподобався його голос і я вже серйозніше звернула увагу на Анатолія.

У той час перед Ольгою постає вибір прийняти пропозицію працювати у столичному Театрі юного глядача чи залишитись у котромусь з місцевих театрів. Зважаючи на стосунки з актором Лозовським, дівчина обирає трупу Рівненського муздрамтеатру.


Станіслав Лозовський

Перший гонорар — у п'ять років
У дитинстві театр був для Станіслава Лозовського країною чудес: сотні драбин, ходів. Після вдалого дебюту та закінчення Рівненського інституту культури батька, як і матір, усе частіше задіюють у виставах. Ольга забирала сина з дитсадка з собою у театр. Хлопчик спостерігав за грою батьків з-за куліс. Пам’ятає Станіслав дитячі сльози, коли у виставі “У неділю рано зілля копала” “вбивали” тата-Гриця. У дні прем’єр, залишивши батьків з колегами святкувати, хлопчик мирно засинав на оксамитовому перилі бельетажу.

Вже у п’ятирічному віці Станіслав без репетиції “відбарабанив” в оркестрі “Білосніжку і сім гномів” і отримав перший гонорар — 80 копійок на цукерки. На сцені Станіслав вперше з’явився у великодній виставі “Не я б’ю — верба б’є”. А потім була дитяча роль у “Безталанній”.

Аби допомогти родині у нелегкі 90-ті, Станіслав вирішує працювати звукооператором у театрі. Проте працювати з електрикою не зміг.

Коли постало питання про вищу освіту, Станіслав вирішив вступити на режисуру у РІК. Ольга Василівна була вражена рішенням сина, була певна, що він пов’яже професію з іноземною мовою.

— Свого часу моя мама була проти мого акторського майбутнього, — розповідає Ольга Лозовська. — Тому я вирішила, що прийму будь-яке рішення Стані. Але якби син не був актором, я була б найщасливішою мамою у світі.

Бойовим хрещенням для Станіслава стала головна роль у виставі “Суперники”. Анатолій Іванович сказав, що саме ця вистава покаже, чи буде з сина актор. Опісля прем’єри батько визнав, що майбутнє у хлопця є, “але зазнаватись не варто”.

Сьогодні Лозовський-молодший задіяний на головних ролях у виставах облмуздрамтеатру “Марія Тюдор”, “Калігула”, “Дуже проста історія”, також він працює актором у театрі ляльок. Часто від гостроти трюків у виконанні Станіслава у глядача перехоплює дух:

— Тим, що я так володію тілом, я завдячую чотирьом рокам занять у колективі “Лайт” та його керівнику Наталії Сторожук, — розповідає Лозовський-молодший.
Проте одного разу, необережно зістрибнувши з високого станка у виставі “Берестечко”, Станіслав скалічив ногу.

— Він з батьком грає у першій дії, я з’являюсь у другій, — розповідає Ольга Лозовська. — Я стою за кулісами і серцем відчуваю, що з сином біда. Тоді він з поламаною ногою дограв усю другу дію, ще й степ відтанцював. Сцена і справді лікує. Я пригадую, як сама виходила на сцену з температурою 39.

Станіслав розповідає, що театр любить його. Каже, що частенько приходить у порожню глядацьку залу, аби поцілувати сцену, або просто сказати їй “дякую”.

— Кажуть, розквіт чоловіка-актора припадає на вік 40-50 років, — посміхається Станіслав. — Можливо, колись, коли не зможу стрибати, тоді повернусь в оркестрову яму барабанщиком або працюватиму звукооператором.

Вівчарка Кайя стала актрисою за півгодини
У родині є ще один актор, щоправда, чотирилапий — п’ятирічна чорна вівчарка Кайя. Перший її вихід на сцену був імпровізацією. Перевдягнений у форму німецького офіцера, Станіслав перед “Суперниками” вийшов у дворик театру, де і була прив’язна Кайя. Органічність картини — військовий і собака — оцінив режисер вистави і директор театру Володимир Петрів. За півгодини до початку було вирішено: пес з’явиться на сцені. Як і для всіх Лозовських — дебют Кайї був вдалим і з наслідками. Через чотири роки режисер Сергій Павлюк вводить її у виставу “Калігула”, аби додати жорстоким сценам з життя тирана гостроти.

Сьогодні у родині Лозовських підростає надійна зміна — син Станіслава Андрійко та донечка Анастасія. Дружина Наталія з дітьми щоразу приходить на прем’єри.

— Я дуже вдячний Наталії за підтримку та розуміння. Адже я виріс в театрі. Я не знаю, якою без театру була б родина моїх батьків, — ділиться Станіслав. — Жити з актором — це ж не перетерпіти один раз...

 

Спілкувалась Ірена Боровець, "Рівненська газета"

переглядів: 2034

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку