Театр з вікна радіорубки
20.10.10
Театр з вікна радіорубки

Театральне мистецтво лише тоді підкорює глядачів, коли ним займаються справжні фанати своєї справи. Це стосується не тільки тих, кого ми бачимо на сцені. Справжнє театральне диво народжується із взаємодії акторів, режисерів, драматургів, сценографів. Неабияку роль у створенні сучасної драми, комедії чи трагедії відіграє мистецтво звукорежисури. Богдан Сівак — звукорежисер Рівненського обласного музично-драматичного театру — відкрив деякі “закулісні” таємниці театру.

— Пане Богдане, що привело вас у театр і скільки років присвятили цьому мистецтву?
— Звукорежисером працюю вже 25 років. А прийшов сюди, можна сказати, випадково. В дитинстві мріяв стати художником, хоча завжди цікавився технікою. Після закінчення школи у Чорткові забрали до армії. Ось тут і почалась робота з технікою — я служив у Чехословаччині радистом. Тоді ж серйозно замислився, що робитиму далі. Несподівано двоюрідний брат запросив мене у Рівненський облмуздрамтеатр. Відмовлятися не було сенсу, хоча я не мав жодного поняття про звукорежисуру.


— Ви не навчались за цією спеціальністю?
— Ні. Я, так би мовити, самоучка. Хоча й мав наставника — тоді у театрі працював Тимур Полєхін, який і “зробив” з мене звукорежисера. Ми пропрацювали пліч-о-пліч вісім років. Коли я тільки приїхав, нашого театру фактично не було — він згорів. Тож упродовж п’яти років, поки йшла реставрація, влаштували тимчасовий театр у Будинку культури будівельників. Тоді не було хорошої якісної техніки, принаймні у нас. Ми працювали із стареньким комплектом апаратури й бабінним магнітофоном, на той час це була велика розкіш. Хороші були часи — їздили з гастролями по всіх областях України, багатьох містах Росії, були й у Словаччині.


— Багато хто сприймає обов’язки звукорежисера як вмикання фонограм. Чи є якась особливість у вашій роботі?
— Звичайно. І ця робота не менш кропітка, ніж, скажімо, робота режисера. Щоб створити відповідний якісний звук, насамперед я вивчаю п’єсу. Адже іноді вона включає по 60-70 музичних номерів. Не знаючи сюжету, нереально досконало оперувати звуком. Разом із напарником ведемо звукове оформлення кількох апаратів, тобто відволіктися практично неможливо.


— Ви вже 25 років спостерігаєте за ходом дії на сцені. Хто з відомих акторів, яких довелося бачити, найбільше припав до душі?
— За ці роки я навчився робити свої висновки про рівень і професійність акторів. Не можу не сказати про російських акторів, майстерністю яких захоплюється не одне покоління: Юрій Яковлєв, Андрій Миронов, Аліса Фрейндліх, Євген Леонов. Вони усі приїжджали до нас з гастролями. Із українських неперевершено грає Богдан Ступка. Це ті майстри, на гру яких треба рівнятися.


Чи траплялися у вашій роботі якісь казуси?
— Для нашої професії це не дивина. У добрі старі часи, коли не було нової апаратури, ми з напарником сиділи за стареньким пультом. Напевно, у нього від “давності” окислився комутатор. Був момент, коли за п’єсою повинна йти фонограма гавкоту пса. І тут апаратуру “заїло”. Не розгубившись, мій напарник щосили гримнув по ній кулаком. Регулятор звуку включився до відказу, і собака “загавкала” із силою звуку реактивного літака. Глядачі аж попідскакували. Але виставу все ж додивилися.


— Не секрет, що заробітки у галузі культури низькі. Що вас тримає в театрі?
— Відданість театру, якщо вже вона зародилась в душі, залишається, здебільшого, на все життя. Звичайно ж, доводиться підробляти, адже у мене дружина та двоє дорослих дітей. Старша Вікторія вчиться в інституті, молодший Павлик закінчує школу. Тож самі розумієте, — гроші завжди потрібні. Але театр для мене — це життя. Я не уявляю себе в якомусь іншому амплуа, як і кожен, хто працює в театрі. Це — кохання “з першого погляду” і назавжди.


— Як вважаєте, чи може телебачення й Інтернет замінити театр?
— Ніколи! Вони мають свої достоїнства й переваги, але, погодьтеся, коли приходиш у театр — відпочиваєш. Твій розум і тіло звільняються від негативної енергії того ж телебачення. Театр не “грузить”, а дарує політ думки й відчуття прекрасного. Його мистецтво не затьмарять жодні супертехнічні видовища, адже театр — це живе мистецтво.

Розмовляла Ольга ПОЛЯНСЬКА, ogo.rv.ua

переглядів: 1721

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: