Володимир Петрів: Я ще з дитинства грав певну роль
21.02.03
Володимир Петрів: Я ще з дитинства грав певну роль
Із дитинства знаю, що професія актора була найомріянішою для дівчаток. І коли ми ставали в коло, то чисто по-жіночому (вже тоді) вихвалялися, як ми будемо виглядати. Коли ж акторством займається чоловік, у цьому (думаю, жінки зі мною погодяться ) є щось екзотичне, а якщо до цього додати ще й керівну посаду — вийде доволі інтригуючий образ чоловіка. Чи є у цьому хоч крихта правди, про це нам повідає директор Рівненського обласного музично–драматичного театру Володимир Петрів.

“За три години до вистави я намагаюся ні з ким не спілкуватися”
— Яким чином, пане Володимире, ви зрозуміли, що акторство — це ваше?
— Чесно кажучи, я ще з дитинства грав певну роль і хист до перевтілень у мене був. Пригадую, у випадках, коли робив щось не зовсім хороше, або, кажучи простіше — пустував, то тато змушений був мене карати палицею, плетеною з лози(він робив дуже багато плетених речей). Я, як кмітливий хлопець, згортав декілька газет, зверху на них клав шматок матерії і таким чином підкладав це все собі під штанці. Звичайно, вдавав, що мені боляче, а іноді й плакав. Ось вже тоді, певно, проявилися мої акторські якості.
— А яким ви були учнем, студентом?
— Був не занадто вередливим, але й не занадто чемним. У школі вчився посередньо, згодом поступив у педагогічне училище у Кременці і вже там, граючи у “Молодіжному театрі”, зрозумів, що слід йти на театральне відділення у Київ. Лише після вступу в університет у Києві я повідомив про це батьків.
— Ніколи не виникала думка, що, можливо, обрали не той фах?
— Виникають поодинокі думки, що міг би працювати зовсім в іншій сфері. А після того, як двічі ловив небезпечних злочинців: грабіжника, який був на той час у всесоюзному розшуку і випадково трапився мені в тодішньому магазині “Океан”, а також — аферистку, яка знімала золоті прикраси з жінок, я, логічно обдумуючи це все, приходжу до висновку, що успішно міг би працювати слідчим.
— Пане Володимире, як часто граєте на сцені?
— У зв’язку з тим, що я окрім того, що актор, ще й директор — граю мало. Приблизно двічі на рік, одна роль з яких є доволі серйозною. До того ж, я ще й голова творчої ради театру, і зобов’язаний слідкувати за репетиціями акторів, тому для власної творчості часу практично не залишається. Слід робити якусь одну справу, адже по-іншому нічого не вийде.
— У вас чималий досвід перевтілення. Чи є якісь ритуали перед виходом на сцену?
— Ви знаєте, в кожного актора є якісь свої маленькі секрети перед виходом. Зокрема, у великого Шаляпіна був свій спосіб входження в роль. Коли він приходив в театр, за годину знімав з себе власний костюм, який актор одягав через годину, вже як герой тієї чи іншої вистави. Я ж намагаюся за три години до вистави ні з ким не розмовляти, а перед самим виходом на сцену обов’язково повинен перехреститися.
— Є у вас якась найулюбленіша роль?
— Так, найцікавіше мені було грати Корнія Перепутька з вистави “Сльози Божої Матері”. Це дуже незвична роль, адже я мав зіграти чоловіка протягом майже усього його життя, від 25 до 80 років. Ця вистава не йде в нашому театрі ось уже третій рік, але ми думаємо її обновити і маю надію зіграти ще раз у ній.
— Петрів-керівник, який він?
— Мені дуже складно відповісти. Про це можуть сказати лише ті люди, які працюють разом зі мною. Це так само, як говорити про власну майстерність на сцені. Адже лише глядач може сказати, наскільки вдало ти увійшов у той чи інший образ. Але однозначно можу сказати, що як директор я намагаюся бути демократичним, проте іноді слід бути більш жорстким. Без цього ну просто ніяк не обійтися.
— Як виглядає ваш робочий день?
— Зранку п’ю каву без кофеїну і змушую себе їсти мюслі на сніданок. Раніше мені вистачало звичайної кави з цигаркою. Проте довелося перейти на інший режим. Обід для мене не має принципового значення, на відміну від вечері, яка буває доволі пізно. А іноді можу посеред ночі щось з’їсти, думаю, чоловіки мене зрозуміють, про що на ранок справді щиро шкодую.
— Чи важко змусити глядачів плакати від побаченої вистави?
— Не обов’язково, щоб глядачі плакали. Головне, щоб вони сприймали актора не як такого, а бачили перед собою персонаж вистави. Про емоції людей за оркестровою ямою, як ми говоримо, важко судити, адже коли в театрі гасне світло, ми не бачимо ваших очей. Ми залишаємося наодинці з собою, але відчуваємо глядача внутрішньо. І від того, наскільки ми влилися в образ, залежить наша майстерність, а отже і успіх вистави.

“Головне, щоб жінка справді була жінкою”
— Чи трапляється, що ви вдома теж застосовуєте свої акторські здібності?
— Я відверто скажу, що в сім’ї грати набагато важче, аніж на сцені. Тому майже не роблю цього поза межами театру. Хіба що трапляються якісь незначні ситуації, коли дійсно слід зіграти. Але найкраще це виходить у моєї 11-річної доньки, яка хоч і категорично відмовляється у майбутньому бути акторкою, все ж є природженою актрисою.
— До речі, про дітей, чи є у вас своя особлива система їхнього виховання?
— Як такої системи немає, проте доня моя дуже часто допомагає мамі, адже в неї є ще братик, якому лише шість місяців. Тому по господарству вона нам гарно допомагає. Щодо виховання, то я намагаюся бути у всьому демократичним. Але вже зараз можу з впевненістю сказати, що моя донька – справжня феміністка. І це дуже добре, адже дружина зараз не працює і проводить увесь час з сином. Розумію, що їй потрібно відпочити і я не проти, щоб вона вийшла на каву з подругою, а я з задоволенням проведу цей час з сином.
— Жінка, яка поряд з вами, якою вона має бути?
— У кожного на цей рахунок свої підходи. І не можна говорити, що комусь подобаються винятково білявки, а комусь – навпаки. Насамперед жінка має бути не лише зовні привабливою, а ще зсередини. Сучасне життя зробило жінок більш агресивними, тому для мене в жінці має бути обов’язково ніжність і тепло. Коли я проходжу через наш базар, то не можу спокійно дивитися на жінок, які мерзнуть, продаючи щось.
— А на кухні ви хоч зрідка з’являєтеся?
— Ну звичайно. У нас у сім’ї традиція — кожної неділі я встаю рано, коли мої дівчатка і син ще сплять, і роблю для них деруни. Це моя коронна страва. Ну і по можливості готую справжній український борщ, який готувала моя мама. Адже на Івано-Франківщині, звідки я родом, український борщ має абсолютно інший смак і вигляд. Тому іноді люблю потішити своїх домашніх цією стравою.
— А які види відпочинку ви полюбляєте?
— Дуже люблю футбол, зокрема німецький, хоча італійський теж мені цікавий. Адже це — своєрідний театр. Окрім того, я займаюся любительським автоспортом, маю декілька нагород з цього виду спорту. Також плету речі з лози, що передалося мені від тата.
— І наостанок. Чи є у Петріва якась особлива мрія?
— Авжеж. Я дуже хочу побудувати свій будинок. Ні, не такий палац, які зводять зараз, а звичайний будиночок, у якому б жила моя сім’я. Думаю, кожен чоловік, а тим паче батько, повинен з любов’ю потурбуватися про своїх дітей, щоб залишити після себе гарний слід у житті.

Категорія: Новини >

Автор: Світський салон Оксани, salon@ogo.rv.ua


21.02.2003

переглядів: 1039

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: