19.03.10
«Iноді поразка в стократ дорожча за перемогу»
Володимир ПЕТРІВ, народний артист України, директор Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру, грає роль Богдана Хмельницького у виставі «Берестечко» за романом Ліни Костенко (у 2008 році вистава отримала Шевченківську премію):

— Як ніхто в світі (у світі — бо як політичного діяча Богдана Хмельницького досліджував багато хто не лише в Україні) Ліна Костенко показала нам Богдана Хмельницького таким... Для мене він близький, дорогий передусім тим, що завдяки поетесі піднімається над усім, усіма, а найперше — над собою, визнаючи свою провину в поразці, не шукаючи причину в комусь чи чомусь.

Білоруський автор Микола Манохін у одній із своїх п’єс писав: «Ми завжди шукаємо причину в комусь, у чомусь, у вині, у війні. У нас, в собі й тільки в собі — наше горе й наше щастя». Власне, ці слова, я гадаю, відображають задум Ліни Василівни: показати того Богдана, який через себе пропустив увесь біль. Чи міг він вчинити інакше? Але він постає перед усіма й каже: «У мені було зерно поразки». Богдан Хмельницький визнає свою провину.

На превеликий жаль, менталітет українців такий: якщо щось добре — то це я, якщо ж погане — то вони. Це домінує в суспільстві. Ми не вміємо давати оцінку найперше собі, а всі біди намагаємось перекласти на чужі плечі. У нас завжди винен Хтось: сніг під ногами не прибраний — Хтось винен, хата не підметена — Хтось мав це зробити, але не я. Коли ми досягнемо рівня свідомості Ліни Василівни, то зрозуміємо, що ми в усьому винні. Для цього потрібно більше читати Ліну Костенко, вникнути в суть написаного.

Ще одна прикра, але важлива істина: ніколи не цінується та свобода, яка приходить без крові. Вона сприймається як належне. І тільки коли її втрачають, то починають розуміти, що втратили. Саме це ми можемо спостерігати у наш час.

Іноді поразка в стократ дорожча за перемогу, іноді вона може бути кориснішою для усвідомлення. Поразка — це не завжди поразка. У ній треба шукати плюси, що, власне, Ліна Костенко й робить.

Та для мене найцінніше те, що вона дала можливість мені, Володимиру Петріву, відчути Богдана Хмельницького не лише як полководця, а як людину, яка любила, страждала. Костенко показала Хмельницького після поразки, в страшному розпачі, якого хочуть підняти до нових перемог. От що мені дороге в «Берестечку». І в тій постановці, яку ми створили в нашому театрі.

Мені спочатку здавалося, що віршована форма не дасть змоги вникнути в суть «Берестечка», адже поезія завжди складніше сприймається зі сцени театру ніж проза. Тут слід передусім віддячити Ліні Костенко. У «Берестечку» немає жодного зайвого слова. Кожне слово б’є в десятку.

Перед Ліною Костенко я на колінах стояв би. Хотілося б, аби вона творила ще принаймні років сто.

І де той геній, до народу дбалий,
щоб розбудив наш умисел оспалий?!
І не нікчемним словом, що як нажить,
а як народу гідному належить!
Хто може написати краще?

Фрагмент статті "Моя Ліна Костенко"

Рубрика: 
Газета "День"
переглядів: 1130

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: