Ще перед прем'єрою Олександр Дзекун (у Рівному він вже працював з успішним "Берестечком" та нецікавою для глядача "Жінкою з минулого") наголошував, що ще сам Гоголь просив не робити з його п'єси "водевілю". У кількох текстах, написаних Гоголем про свій твір, автор називав комедію "соціально-психологічною", де "місто — це втілення людської душі, персонажі — пристрасті, які поборюють людське серце. Хлестаков зображує легковажну світську совість… А справжній ревізор — це суд совісті, який чекає людину за гробом". Можливо, саме тому Дзекун відмовився від класичної "німої сцени" в кінці п'єси, замінивши її гротескним кружлянням героїв на сцені у стані афекту — від руйнування усіх мрій, пов'язаних з "липовим" ревізором.

Постановник часто вдається до паралелей з сучасністю (суддю питають, чи "добре засівають", Городничий каже, що у нас тут "стабільність і благополуччя" тощо). А Хлестаков — як і має бути, легковажний, але зовсім не виглядає негативним персонажем, як про це розповідають у школі.

— Хлестаков — це як порожній глечик, так пише Гоголь, — пояснює Олександр Дзекун — Він одразу наповнюється чимось. Він і філософічний, він і легковажний, він високоморальний і аморальний, він наповнений високими прагненнями та низькими.

Власне, роль Хлестакова — одна з найкращих, якщо не взагалі найкраща робота актора Станіслава Лозовського. Актор каже, що Дзекун у роботі вимагає від виконавців ролей лише виправданих драматургією рухів та реплік. І при цьому режисер намагається в кожному персонажі побачити людську сутність.

— Спочатку роль у мене "не йшла", — каже Стас Лозовський. — Але з якогось моменту режисер тихенько сказав: "Добре, так і працюй". Мій Хлестаков — не аферист. Це маленька людина, яка потрапила у такі обставини, в яких він, дрібний клерк, ніколи не бував, тому йому "зриває дах". Він часто говорить правду, яку ці чиновники сприймають інакше. У сценах з жінками він не фліртує, а вперше в житті насолоджується жіночою увагою. Та й чиновники у Дзекуна — нормальні люди, які волею долі змушені жити так, як живуть, але хочуть вибратися з усього цього. Дзекун казав, що так у "Ревізорі" не грав ще ніхто.

Окрім Лозовського, хвалив режисер і Віктора Янчука, який втілював образ Городничого — емоційного, суворого, але часто — переляканого, розгубленого. У інших ролях задіяний ледь не весь чоловічий склад театру та половина  жіночого. На всіх гоголівських персонажів навіть не вистачило акторів, тому багато сцен оригінального тексту у рівненську постановку не увійшло. Як і деякі сцени, котрі вже актори репетирували, проте у процесі таки були викинуті.

Однією з "фішок" постановки стала програмка вистави, надрукована у вигляді старовинного листа, запечатаного у конверт. У ній, окрім переліку персонажів і акторів, міститься уривок з листа Гоголя, в якому він висловлює своє бачення власного твору та наслідки для себе після його постановки: "Поліція проти мене, купці проти мене, літератори проти мене. Лають і ходять на п'єсу, на четверту виставу неможливо дістати квитків… Тепер я бачу, що таке бути комічним письменником. Найменша ознака істини — і проти тебе повстають, і не одна людина, а цілі стани… Чиновники літні і поважні кричать, що для мене немає нічого святого, коли я осмілився так говорити про службових людей".

Андрій Матвіїв, "Рівне вечірнє" №83, 1-11-2012