Володимир Петрів: Вулиця стала брехлива, а театр - правдивий. (АУДІО, ВІДЕО))
06.04.18
Володимир Петрів: Вулиця стала брехлива, а театр - правдивий. (АУДІО, ВІДЕО))
Директор і художній керівник Рівненського академічного українського музично-драматичного театру та актриса театру Галина Цьомик побували на виїзному ефірі Громадського радіо. «На превелике щастя, наш театр відвідують, приїздять і з інших регіонів, і з Києва, в тому числі й на прем’єри», — говорить Володимир Петрів.

27 березня — Міжнародний день театру. Колектив відзначив його прем’єрою вистави «Земля» за повістю Ольги Кобилянської. 

 

А ось Володимир Петрів у "Суботній темі" на Телеканал UA:Рівне

Лариса Денисенко: На мій погляд, класику важко ставити, тому що декому вона приїлася ще зі шкільної програми. Як ви підійшли до цього? Переказати все ми не зможемо, але, можливо, ви відкриєте таємницю, як це виглядає?

Володимир Петрів: Іноді ми чуємо докори про те, що мало сучасної української драматургії і взагалі сучасної драматургії в театрі; про те, що наш театр не став сучасним, а досі по інерції лишається таким, як був 50 років тому. Неправда. Сьогодні в українському театрі є зарубіжна, і українська сучасна драматургія, і класика теж є. У нашому театрі ми маємо один з кращих репертуарів. Як це нам вдається? Не знаю. Я хвилювався за те, як нам вдасться зробити «Землю». Хочу ще раз подякувати нашому режисеру Олександрові Олексюку, хочу подякувати акторам, але вистава нам вдалась. По-перше, вона короткотривала, якби ми поставили всю повість Ольги Кобилянської, довелося б дивитися два дні. Ми вклалися в дві години. Нам вдалося інсценізувати все так, щоб найголовніше залишилося і твір не втратив сюжетної лінії. Вистава вийшла динамічна, чиста, красива, емоційна, потужна. Я тільки тепер починаю розуміти, що мене тримає в цій виставі — це простота і правда. А чому глядач іде в театр? Він втомився від неправди на вулиці. Колись було навпаки — в 90-ті роки вулиця була більш правдивою, театр був брехливий. А зараз вулиця стала брехливою, вона відштовхує від себе, і люди шукають собі десь прихисток. Чому люди йдуть в театр? Тому що в театрі з’явилася правда.

Галина Цьомик: Я думаю, що секрет того, чому не можна відірвати очей від сцени, коли зараз іде ця вистава, в тому, що нашому колективу вдалося віднайти ключик, щоб відкрити ту психологію, яку заклала у твір Ольга Кобилянська. Але навіть студенти завжди працюють з класикою, тому що вона написана правдиво, там закладена психологія людей.

Лариса Денисенко: Я вважаю, що класику ставити складно, бо коли ти з дитинства це читаєш, потім ставиш в інституті, на прогонах, тобі здається, що ти це все переживала вже кільканадцять разів. А ти хочеш чимось здивувати, зачепити глядача. Простотою і правдою, але зачепити важко…

Галина Цьомик: До тої правди треба дійти, не просто показати — це треба пережити. І режисер настільки вимагав від нас цієї правди на сцені, настільки розжовував і цей «пластилін» для нас розминав, щоб потім дійсно зліпити красиву і правильну статуетку. Всі актори його почули і зрозуміли.

Володимир Петрів: Дійсно, режисер знайшов ключик до вистави. Оце і є режисерська майстерність. Не завжди і не кожному це вдається.

Галина Цьомик: А потім ще знайти ключик до кожного актора і повернути його на той образ, який потрібен — тут від режисера теж багато залежить.

Володимир Петрів: От Галині Василівні одне слово не так скажеш — вона образиться, і все, в неї вже нічого не виходить. Тому потрібно гладити, хвалити артистів.

Лариса Денисенко: Не потрібно ображати акторів і акторок?

Володимир Петрів: Не можна. Іноді декого треба сварити, по-хорошому, давати «батога» — і він вже все робить. А іншого стібнув тим «батогом» — і думаєш: Боже, нащо я це зробив, краще гладь по голівці, кажи: «Хороший, талановитий, найкращий».

Григорій Пирлік: У вас на сайті можна побачити виставу за п’єсою Григорія Горіна «Поминальна молитва». У вас дійсно була ця вистава, але зараз нема. Чи плануєте ви її повернути?

Володимир Петрів: Її дуже давно немає в репертуарі, це пов’язано із втратою багатьох акторів, які, на превеликий жаль, пішли з життя. Повернути цю виставу в тому вигляді, який вона мала, вже нереально — треба створити нову виставу. Є люди не те щоб незамінні — вони неповторні Колись ми, можливо, вернемося до цієї теми, так, як вертаємося зараз до «Вечора» Дударєва. У нас ішла прекрасна вистава. Студентка київського інституту приїхала й попросилася поставити дипломну роботу. Не повірите, але ми не втручалися в її робочий процес. Вона зробила дуже майстерну красиву виставу з дуже талановитим київським художником Каштелянчуком,  якого, на превеликий жаль, немає в живих — вистава вийшла потужна.

Григорій Пирлік: Прорекламуйте, будь ласка, ті вистави, які, на вашу думку, обов’язково треба у вас побачити.

Володимир Петрів: У театрі треба подивитися все – й погані вистави, й хороші. Уявляєте, я зараз назву виставу, яку я поставив, а не назву чиюсь, і буде біда…

Галина Цьомик: А можна я прорекламую? У нас є дуже хороша вистава «Останній строк». Жодної людини вона не лишає байдужою. Коли виходять люди після вистави, кожен дістає телефон і набирає: «Мамочко, як ти там?» — це багато чого вартує. Значить, вистава вдалася.

Володимир Петрів: Ця вистава йде з повними аншлагами вже стільки років, що, мені здається, нам би час уже й міняти акторів. Іноді ми зреалізовуємо на сцені такі проекти, де потрібні діти — в основному це діти наших акторів.

Григорій Пирлік: У вас уже є цілі династії, наприклад, династія Лозовських.

Володимир Петрів: Так, це ціла династія. І мій син іноді виходить на сцену. Це правильно, хоча для «Полліанни» ми провели кастинг і з-поміж 50 дітей вибрали одну лише Олю Боровець.

Галина Цьомик: Тому це нормально, що, наприклад, «Поминальна молитва» не йде. Вистава віджила, вистава пішла. Ми, можливо, повернемося, але тоді, коли в нас будуть актори, щоб це зробити.

Володимир Петрів: От я мрію про «Короля Ліра» в театрі, але хто ж його зіграє? Ну хіба що я. (сміється – ред.) Жартую. Для мене п’єса — це город, зораний, підготовлений до посадки. Відкриваєш і дивишся: що на цій грядці можна посадити? І якщо немає посадкового матеріалу, то що ж там виросте? Іноді є прекрасна п’єса, а я бачу, що вона нам не під силу.

Лариса Денисенко: Аграрна ми країна — навіть театральне мистецтво ми розглядаємо під призмою того, чи підуть тут огірочки, чи ні.

Григорій Пирлік: Не так давно з’явилася змога купувати квитки у ваш театр онлайн. Складно було це організувати?

Володимир Петрів: Ні. Складно організувати, коли немає з ким або коли ти не хочеш. А коли є бажання і люди… Ми це зробили дуже швидко. Це ще не вдосконалено до кінця, але воно працює. І люди купують квитки, купують дуже добре. Моє бачення таке: треба продавати квитки в Інтернеті. Але  тут ще є така річ… ми щось з цим втрачаємо. Коли глядач іде до каси, до театру, він по дорозі йде, стежечку топче, став — подивився… А в Інтернеті — сидить на дивані босий, в нижній білизні, купує квиток в театр…

Лариса Денисенко: Часто кажуть, що з електронними книжками помре справжня книжка. Насправді, ті люди, які люблять справжні книжки, будуть їх купувати. А тим, хто просто хоче читати, треба давати нагоду. Те саме відбувається і з квитками — треба давати нагоду, щоб людина мала вибір. Григорій Пирлік: Чи можна буде побачити вас у Києві? Володимир Петрів: Звичайно, я дуже хочу, але Київ дуже дорогий. Сьогодні, щоб зіграти виставу на сцені театру Франка, потрібно заплатити біля 100 000 гривень за оренду. Ми давно ведемо переговори з міністром про те, що пора фінансово допомогти театрам виїхати в столицю. Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Детальніше читайте на Громадському радіо: https://hromadskeradio.org/programs/hromadskeradio/vulycya-stala-brehlyva-a-teatr-pravdyvyy-dyrektor-rivnenskogo-muzdramteatru

переглядів: 351

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку