– По-перше, дякую вам за знайомство з такою крутою п’єсою. Перечитала її, готуючись до нашої розмови. Потужні монологи. Періодами сльози навертались і мене добряче «мурашило». У вас, Дмитре, які почуття викликає ця п’єса?

– Класика – вона і є класика. Однозначно, цей текст написаний не для того, щоб лише розважати. Думаю, Дюрренматт створив цю п’єсу, маючи серйознішу мету – діагностувати хвороби суспільства. Інша справа, що автор обрав для цього прекрасний спосіб: гротеск, гумор, поміж іншим і чорний гумор. Саме тому ця історія, я сподіваюся, буде сприйматися легко. Про серйозне через смішне. Це жанрова, гостросюжетна річ. Тут присутня інтрига, очікування, саспенс – усі прийоми, які тримають глядачів у

Якщо говорити про проблематику, то у творі порушується тема справедливості. Велика увага – соціальним питанням, зокрема соціальній нерівності. Автор показує, як змінюється суспільство під впливом залежності від матеріальних речей.

Та все ж, для мене особисто, ця п’єса найперше про стосунки Клер та Ілля. А саме про зраду й прощення… Уточню: про зраду, про шлях спокути, образно кажучи, карму, й про прощення. Дослідити цей шлях персонажів – ось що найцікавіше. 

Головним героєм історії є Ілль, не Клер. Вона тут, аби нагадати йому, хто він, про його гріхи і їхню юність. Те, що Ілль колись відмовився від стосунків – це зрада. У той момент герой зрадив не лише кохану, а й себе. Він злякався, утік від відповідальності, хоча й любив цю жінку. У юності вони обоє були неформалами, умовно, рок-н-рольниками. Та Ілль одружився з охайною конформістською дівчиною, чим і зрадив свої цінності. Ось тепер усе скоєне в юності наздоганяє чоловіка на схилі літ.

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

Клер та Ілль в реальності матимуть лиш три знакові зустрічі впродовж вистави, але вони постійно перебуватимуть поряд, вестимуть діалог і стрічатимуться поглядами в паралельній реальності, де є лише він, вона, їхнє минуле і наслідки їхніх вчинків. Головна зустріч героїв – це фінальна зустріч у лісі. Там Ілль зовсім інший. Після брутального «перформансу», який йому влаштувала Клер, він, по суті, пережив власне пекло. Автор не дає герою в останній розмові слова «вибач», але воно в цій розмові нарешті відчувається. І від героїні поміж рядків звучить: «Вибачаю». Саме про переміну Ілля і про прощення Клер для мене ця п'єса.

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

– Клер відновила справедливість. Як ви вважаєте, в житті можна досягти справедливості?

– Це справді складна тема (посміхається, – прим. ред.). Справедливість – це концепція придумана людьми. Її як такої не існує, бо в кожного своя справедливість. Але існує обʼєктивна правда. Хоча й тут теж можна дискутувати... Якщо розглядати конкретно цю історію, то в юності правда Ілля була справді ним зраджена. Ілль кохав Клер. Він про це знає, хоч все життя намагався себе обманути, переконати, що, зрадивши, все зробив правильно. Але іноді прокинувшись вночі, він точно знає правду. У нашій виставі, щоб виправдати запропоновану пʼєсою дещо «нереальну реальність», ми придумали простий хід: все, що відбувається на сцені – сон Ілля. Клер повертається у рідне місто Ґюллен не зовсім справжньою. Можливо, вона наснилася. Клер демонічна, як і її свита. Вони всі дивні. Можливо, це взагалі духи, а не люди.

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

– Хочу поговорити з вами про роботу з рівненськими акторами. Ви даєте таку свободу дій виконавцям. Це саме в цьому театрі, чи ви взагалі прихильник того, що актори самі шукають образ? 

– Так, це мій метод однозначно. Я вважаю, що в театрі головний – актор. Це ж вічне запитання в театральних колах (усміхається, – прим. ред.). Моє завдання – дати кожному простір і атмосферу, запропонувати напрямок для руху. Бо театр – це актор і глядач. Театр виникає найперше в акторських очах. Буває, що не всі актори до цього готові. Є ті, хто полюбляє конкретику. Вони чекають чітких вказівок від режисера. Та з рівненською командою, здається, ми домовилися. Зараз усі працюємо синхронізовано.

У Малому театрі, де я працюю багато років, уже є напрацьована комунікація. Мої артисти знають, що вони мають теж придумувати виставу. Завжди чекаю від них пропозицій. 98

– Чи були відкриття серед рівненських акторів, щось, що приємно вразило чи здивувало?

– Перше, що варто відзначити, це те, що за сім останніх років, відтоді, як я почав працювати у Малому театрі, це перша моя робота не зі своєю командою. Це дуже цікавий, хоч і забутий досвід – працювати з акторами іншого театру. Та все ж я у своєму рідному Рівному. Чесно кажучи, їхав сюди, не розуміючи, що на мене чекатиме. Тепер дуже тішуся відкритістю команди – не лише акторів, а й усіх причетних до творення вистави: починаючи з цехів, закінчуючи адміністрацією. Усі мої пропозиції сприймаються з цікавістю і натхненням. У теорії могло б бути інакше. Навіть, коли я пропоную не дуже звичні для акторів речі, вони класно реагують, завжди готові спробувати.

У нас така п’єса, що молоді небагато. Переважно вікові ролі. Акторів старшого покоління Рівненського муздрамтеатру я знаю ще з часів, коли приходив у театр школярем. Звісно, тоді дивився на них іншими очима. 

Я і зараз ходжу на вистави й роздивляюся все, що є в театрі, надихаюся, «краду» якісь рішення. Це нормально, просто досліджую, на що здатен саме цей театр. 

– Розкажіть, будь ласка, як сучасні технології інтегрувалися у цю виставу? 

– У Рівненському театрі є дуже сильні сторони з технічного погляду. Є і слабші. Але коли виникає необхідність у конкретних речах для вистави, то і тут театр відкритий. Все необхідне знаходять і купують. Це природно, що кожна вистава щось приносить в театр. Ми працюватимемо з камерою та онлайн-трансляцією відео через проєктор. Це не ноу-хау, я вже користувався подібним інструментарієм у своїй роботі, але в Рівненському драмтеатрі такий засіб виразності буде застосований вперше.

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

– Ваша ідеальна вистава – яка вона? Що має відбутися, щоб ви вийшли з театру задоволеним? 

– Для мене ідеальна вистава – побудована на формулі, яку ми вигадали з товаришами ще в студентські роки. Це коли катарсис застає глядача після повернення з вистави додому. Емоційне потрясіння у публіки в залі – це важливо. Але післясмак – важливіше.

Мені подобається, коли вистава залишає шлейф. Якщо ти з думкою про побачене живеш, робиш відкриття, ловиш інсайти, то вистава була не марною.

Якщо говорити про те, як я собі бачу ідеальну атмосферу в глядацькій залі, то мені більше подобається, коли на показі телефони не дістають, для тіктоку не знімають. Насправді це внутрішній конфлікт. Звісно, хочеться, отримувати зворотній звʼязок, щоб про виставу дізнавалися більше людей і соціальні мережі – це чудова платформа для того й іншого. А з іншого боку, коли сам сиджу в залі й бачу, що глядачі зосереджені, не відволікаються на зйомку, – мені це ок, бо я розумію – ми втримали увагу глядача.

Відгуки не в день вистави, а на наступний – оце я люблю! Якщо одразу після показу – це чек-ін, а коли на наступний день – це необхідність відрефлексувати. Ретельніше підібрані слова, усвідомлені думки…

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

– Ваші знайомі будуть на прем’єрі? 

– Так, я думаю, буде багато знайомих облич. Обов’язково прийде рідня. А, може, будуть люди, котрих я давно не бачив. Це буде цікаво і для мене.

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

Репетиція вистави «Повернення» у Рівненському драмтеатрі. Фото Анатолія Мізерного

Анна МЕЖЕНІНА