В антуражі роздумів про мистецтво Рівненського театру ця думка інкрустується режисерською індивідуальністю Олександра Степановича Олексюка та його поставами на сцені. Перерахуємо хоча б роботи останніх років: «Любов по-американськи» Л.Геркена, «Пані Міністерша» Б.Нушича, «Ханума» А.Цагарелі, «На щастя всім розбилась супниця» Р.Ламуре. Творча температура олексюківських постав привносить енергетику доброти, ніжності, любові у душу глядача, а інтерпретовані п’єси палітризуються комедійним аспектом сценічного прочитання. У цьому ж ракурсі режисером інтерпретовано «Старомодну комедію» Олексія Арбузова, прем’єра якої відбулась 27 жовтня цього року.
Говорячи про післявоєнну радянську драматургію, відмітимо персоналії О.Володіна, В.Розова, О.Вампілова, Л.Петрушевської, М.Коляди, О.Галіна, В.Арро, О.Арбузова. Щодо останнього, його авторство звучало на афіші театру 1961 року у п’єсі «Іркутська історія» та «Втрачений син» (режисер — М. Джинджиристий), 1966 р. - «Таня» (режисер – В.Грипич), 1974 р. - «Мій бідний Марат» (режисер – Д.Головачов) та «Старомодна комедія».
Перше сценічне прочитання цієї п’єси відбулось у 2001 році режисером Київського Національного академічного театру опери та балету Сергієм Архипчуком під назвою «Інтимні варіації до «Старомодної комедії»» у заголовних ролях народні артисти Ліна Ізарова-Мельничук та Анатолій Гаврюшенко.

П’єса О.Арбузова за режисурою О.Олексюка веде глядача в старовинне місто Ригу, яке славиться Домським собором з його мелодіями органу, затишними вуличками, архітектурно стилізованими модерном та лагідним повітрям Балтійського моря. Саме тут зароджується історія кохання головного лікаря місцевого санаторію, 60-літнього Радіона Миколайовича та прозвучавшу уже артистку цирку, нині касирку, якій ледь за 50-т – Лідії Василівни Жербер. Нинішній творчий тандем - заслужена артистка України Марина Яриш та Олександр Олексюк, що виконують головні ролі, вже стали улюбленими для рівненських театралів за виставами «Сміх Лангусти» Дж. Мореля та «Квартет для двох» А.Крима.
Сюжетна лінія спектаклю «Старомодна комедія» акцентується на основних днях перебування головної героїні у санаторії. Режисер О.Олексюк, інтерпретуючи образ Радіона Миколайовича, прочитує його у двох іпостасях. А саме виконує головну роль та, постійно знаходячись на сцені, в лірико-епічному тоні оповідає про  наступний епізод, гнучко вибудовуючи мізансценічний простір.
Камерність малої сцени під акомпанемент мелодій композитора Мікаела Тарівердієва сприяє глибшому розкриттю образів цього творчого дуету. О.Олексюк у втіленні образу Радіона Миколайовича сповнений тонкого ліризму, душевного пієтету, бла­го­род­с­т­ва ду­ху. Він свято береже у пам’яті світлий образ своєї дружини-хірурга, що загинула у часи воєнного лихоліття і чекає щороку приїзду доньки. Він виважений у своїх діях, комічний у своїй старомодності, але своєчасний у донесені образу гідного і зразкового чоловіка - сім’янина.
Марина Яриш втілює образ Лідії Жербер з жіночою інтелігентністю, душевною потаємністю, непередбачуваністю в яскравій індивідуальності. Кожна її поява на сцені супроводжується колоритним гардеробом, що підкреслює щасливі, або ж, з нотами іронії моменти пережитого дня.
Спектакль насичений акторською емоційністю мізансцен. Так витончено у романтично-хореографічному віковому розрізі розіграна сцена танцю Чарльстон, яка зриває бравурність глядацької зали. Противагою цьому почуттю є фінальний епізод від’їзду Лідії Василівни на 33 день уже з помешкання Радіона Миколайовича. Коли герой Олексюка в сентименті розпачу повільно опускається  у крісло, шкодуючи, що втрачене кохання  вже не повернути, душа глядача страждає в унісон. І якою неочікуваною є поява героїні Яриш. Видається, що серце кожного у залі щасливо нуртує коханням цього ліричного тандему.
Вистава є спогадом для покоління 70-х, адже екранізація «Старомодної комедії» відбулась у 1978 році (режисери – Ера Савельєва та Тетяна Березанцева) у головних ролях неперевершена Аліса Фрейндліх та її чоловік Ігор Владіміров.
«Старомодна комедія» - це історія не лише двох одиноких сердець, кожне з яких несе крізь життя свою біль, щоб на світанку  зрілості знову кохати. ЇЇ резонність у репертуарній панорамі театрального Рівного дає можливість для молодого покоління прогорнути сторінки історії попередників та навчитись викристалізовувати інтимність почуттів одне до одного із давно забутим старомодним шлейфом.

Тетяна Сокіл, "Мистецькі грані"