- Ми працюємо для усіх в усі свята – Пасха, Різдво, Дні міста і так щороку. Таку вже професію обрали (посміхається, - прим.ред). Так захотілося сісти в залі, почути якесь добре слово,поговорити. Тому ми провели загальні збори, провели невеликий концерт, з’їли торт і випили чаю.

- Після нещасного випадку із актором театру Петром Ліснічуком, який впав під час вистави під коло сцени у театрі буде працювати інженер з охорони праці.

- Я називаю цей випадок нещастям, яке багато чого нас навчило. Не можна назвати конкретно того, хто винен в цьому, мабуть, усі. Наша професія пов`язана з ризиком. Актор знав, що там яма, він мав бути обережним. Але ,можливо, перебував в емоційному стані та просто не помітив, як вступив у яму. Актори часто імпровізують і роблять багато різних небезпечних речей, ми їм забороняємо, але вони ж актори, хочуть дивувати публіку. Хоча ,звісно, я почуваюся винним у цьому, адже я -керівник. І це сталося у моєму театрі. Інженер, який буде працювати у нас, повинен привести в порядок все згідно норм та вимог. Буде інструктувати всіх про те, що можна роботи, а що - ні. Це величезний об’єм роботи, адже він повинен слідкувати за всім.

- Як нині почувається Петро Ліснічук?

- Слава Богу, Петро почувається вже добре. Він ходить на прогулянки, ми його з нетерпінням очікуємо на сцені і вже зовсім скоро побачимо в новій ролі на сцені.

- Колись ви зауважували,  що у театрі мало чоловіків-акторів. Нині ситуація трохи змінилася?

- Є така проблемка. Прийшов до нас один претендент, прізвище поки не буду називати, ми його пробуємо на одну з ролей для Малої сцени. Це один із небагатьох чоловіків, який зацікавив художню раду своїм виступом на прослуховуванні. Приходять до нас часто жінки, але їх і так забагато. У нас в штаті є актори, які могли б прикрасити будь-яку сцену не тільки українських театрів, але й іноземних.

- Останнім часом рівненських акторів почали запрошувати у кіно. Зокрема, Вікторію 

Клєщенко-Пилипчук

, Станіслава Лозовського, Ніну Ніколаєву. Як ви до цього ставитеся?

- Я двома руками і ногами за. Вони обережно до цього відносяться і ,в більшості випадків, кажуть мені тоді, коли їх затверджують на роль. Але це мене дуже тішить. Я готовий відпускати, коли треба, це не лише їхня популярність, це популярність усього театру.

- Остання прем’єра у театрі була в грудні минулого року. До кінця сезону рівняни побачать нову виставу?

- Нині режисер Олександр Олексік працює над черговою постановкою французької комедії під назвою «Вечеря з дурнем». Деталей розповідати не буду, оскільки не моя постановка. Якщо говорити про репертуар театру взагалі, то у нас він найзбалансованіший в Україні. Це думка не моя, а багатьох провідних театральних критиків, які нині задають тон у нашій професії. Як так склалося, я не сказати не можу. Мабуть, так збіглися обставини. У репертуарі має бути все, і ми хочемо втримати цей баланс. Наступної «Білої ворони» немає чого чекати, буде щось інше. Це не вершина. Ми дійшли десь до середини і маємо куди рухатися. Хоча без падінь життя неможливе. Іноді падіння може бути новим поштовхом до підйому. 

- А що ви будете особисто ставити?

- Це п’єса італійських драматургів Скарначчі і Тарабузі «Моя професія - сеньйор з вищого світу». Така вистава йшла у нашому театрі років тридцять тому, ще коли я тільки прийшов. Це легка і хороша комедія із сенсом. Вона про моральні цінності, про те, як зберегти сім`ю. Вистава легка для сприйняття і я вважаю, що вона повинна бути в репертуарі. Коли вона буде представлена, поки не знаю. Окрім неї працюю ще над кількома п’єсами. 

- Якими саме?

- Ось на днях прийняли макет вистави за п’єсою молодого львівського драматурга та режисера Ореста Огородника «Безодня». Це історія про сьогоднішній день, про те, де опинилися українці після другого Майдану. Як частина однієї сім`ї переїздить зі Сходу на Захід і тут шукає собі притулку, роботу, власне, вони тікають від війни. Вистава дуже побутова, але ми її хочемо зробити образною. Мені ця робота подобається тим, що автор не ставить ні на кому «хрестиків». Він не робить людей, які стали заручниками ситуації, винними. Я чудово розумію, як люди її будуть сприймати, що буде творитися в залі під час певних сцен. Це надзвичайно талановита п’єса, як на мене.

- А п’єсу «Зерносховище» Наталії Ворожбит у Рівному побачать?

- Вона у мене лежить на столі. Але її постановку ми вирішили відкласти у зв`язку зі збалансованістю репертуару, про яку ми говорили. І ще одна важлива деталь – я ще не придумав її. Хоча дуже хочу поставити. Це вистава про голодомор. Вона важка за змістом, але я хочу, щоб постановка була драйвова, побудована на контрасті. До кінця цього театрального сезону має обов’язково відбутися прем’єра однієї з комедій. Нещасний випадок вніс корективи у наші плани, тому презентацію довелося відкласти. 

- На сцену в ролі актора ви плануєте повернутися?

- Це не так просто. Я багато граю за всіх на репетиціях. Цього ніби для самозадоволення достатньо, але, звісно, хочеться вийти на сцену. Я навіть знаю, щоб я хотів зіграти, але необхідно режисера знайти.

- У кого хочете перевтілитися?

- У короля Ліра. Але проблема в тому, що його у нас дивитися не будуть. Прийдуть на прем’єру, ще на кілька вистав, аби Петріва побачити, і все. Шекспіра у Рівному не люблять. Це психологічно складна вистава. І ставити її лише для мого самозадоволення не варто, адже потрібно, щоб люди ходили в театр. Є ще одна хороша п’єса американця Ніла Саймона «Веселуни». От ця вистава якраз для мене і для Георгія Морозюка. Я запропонував цю п’єсу Станіславу Лозовському поставити, можливо, він візьметься. Я б йому довірився. Ми троє добре розуміємо один одного. Бо одна справа, коли ти актор, а інша - коли ти ще й режисер. Тоді потрібно довіритися на всі сто відсотків постановнику і робити те, що він каже, а не вставляти своїх 5 копійок. 

- Вам нині комфортніше у ролі керівника?

- Я просто бачу, як керівник може більше зробити і дати, ніж актор. Коли ти «ліпиш» когось. Бачиш, як актор розвивається і росте. Нехай на сцені блищать інші зірки, а я буду за сценою. Я отримую від цього задоволення.

- Рівненські театрали часті гості фестивалів, володарі багатьох нагород і кубків. Свій фестиваль зробити не хочете?

- Як сказав Юрій Рибчинський: «Театральна столиця переїхала з Києва до Рівного. Тимчасово, звісно, але ми хочемо, щоб чим на довше». У нас ,на жаль, немає державного загальнонаціонального фестивалю. Такого, як, наприклад, у Москві – «Золота маска». Де працює спеціальна комісія, яка їздить по всій країні та відбирає кращі вистави для фестивалю. Звісно, якщо б такий створили то ми б брали в ньому участь. Не знаю, чи це, можливо, поки у Рівному, але ми думаємо, як зробити так, щоб він був не схожий на ті, що вже існують.