18.06.07
«БЕРЕЖИСЯ ЗАКОХАНОЇ!»
Важко бути Майстром. Від тебе завжди сподіваються тільки шедеврів. Чекають, що новий витвір неодмінно перевершить минулий.

Театральний режисер Олександр Дзекун – безперечно великий Майстер. І ті художні висоти, які він успішно долав у театрах Москви і Києва, Саратова та Донецька, Черкас і Чернівців, Одеси й Рівного, апріорі зобов’язують і не дають права на те, щоб здійснити невдалу спробу, зробити «прохідну» виставу, створити продукт «другої свіжості». Тому після блискучої, без перебільшення тріумфальної постановки містерії «Берестечко» за романом Ліни Костенко (липень 2005 року) рівненський глядач з нетерпінням очікував другої зустрічі зі столичним режисером, і просто не міг, бодай мимоволі, не порівнювати це друге побачення з першим. І от довгоочікуване друге пришестя Дзекуна у Рівне сталося: 16 грудня 2006 року відбулась прем’єра вистави «Жінка з минулого» за п’єсою сучасного німецького драматурга Р.Шімельпфеніга.

39-річний Роланд Шімельпфеніг – драматург поки що маловідомий у нашій країні, проте визнаний у театральному світі. Він тривалий час жив у Стамбулі, поісля того працював у театрах Мюнхена та Берліна, а нині служить в «Дойчес Шаушпільхаус» у Гамбурзі. Крім «Жінки з минулого», є автором п’єс «Колись у травні», «Арабська ніч», «Push-up 1-3», «До/Після» та ін. Як найкращий молодий автор отримав престижну премію Нестроя (2002). Прем’єра «Жінки з минулого» відбулась 2004 року в знаменитому віденському Бургтеатрі. Український переклад цієї «пісні від Роланда» належить Олені Петрів, а сценічна редакція – Олександрові Дзекуну.

...Уявіть собі середньостатистичну, щоправда німецьку, оселю. Немолоде подружжя Франк (Володимир Сніжний) і Клаудіа (Марина Яриш), які пов’язані тридцятирічним шлюбом і доволі темним минулим – службою у сумнозвісному штазі (про це глядачам розповідає їхній син Анді-Станіслав Лозовський). Оселя ця, за визначенням Анді, справжня «оселя-пустеля». Певна річ, у метафоричному сенсі – адже очевидно, що між чоловіком і дружиною немає, а скоріш за все, ніколи і не було, кохання; і син, що має кохану Тіну (Ніна Годунок) та разом із друзями-тінейджерами (Наталія Тертичка, В’ячеслав Давидюк, Вікторія Клещенко, Ігор Ніколаєв) охоче покурює травку, малює графіті і захоплюється репом, є абсолютно чужим своїм батькам. Але пустеля також і в сенсі буквальному, оскільки майже всі речі спаковані (на сцені стоять велики довгі валізи, на яких виписані імена членів цієї родини, валізи, що більше нагадують домовини) і вже назавтра всі троє від’їжджають – далеко і назавжди…

Та ось у двері оселі – довжелезні сталеві двері, схожі на домашній митний контроль (недаремно над дверима – сигнальний пристрій!), лунає наполегливий стук. Це – непрохана гостя, «жінка з минулого» Ромі Фогтлендер (Ніна Ніколаєва), яка, виявляється, тридцять років тому упродовж цілого літа кохалася з Франком, і вони обіцяли любити одне одного вічно! І тепер вона нарешті знайшла його і має лише один намір – нагадати Франку про його обіцянку та виконати свою, тобто забрати його з собою назавжди.

Що ж, для життя подібна ситуація виняткова, екстраординарна. Однак для драматургії останнього століття – зовсім не нова. Скоріше, типова, або ж навіть архетипова. Скільки жінок та чоловіків «з минулого» порушували спокій та мирне життя героїв-обивателів! Згадаймо хоча б Клер Цаханасян з трагічної комедії Фрідріха Дюренмата «Візит старої дами». Або ж «п’єсу-роман

Євгеній Васильєв

Кіно Театр, №2 2007

переглядів: 818

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: