12.03.09
Заступник директора облдрамтеатру Надія Крет: «За партійною рознарядкою продавати квитки було важче — люди не йшли»
Для більшості рівнян, обізнаних з рівненським драматичним театром, він асоціюється з кількома прізвищами, найчастіше — Петрів, Морозюк, Ніколаєва та ін. Але кому були б відомі ці імена, якби на їхні вистави не продавалися квитки? Театральні класики стверджують — хороший адміністратор театру потрібен не менше, аніж хороший режисер. Цю роль вже 28 років виконує заступник директора Надія Крет. Вона — член театральної родини, оскільки її чоловік Зиновій Крет очолює музичну частину театру, а донька Юлія — молода акторка. Очевидно, насамперед у цій театральній компанії Надія Крет й відзначатиме 50-річчя.

— Я прийшла у театр в 1981 році після закінчення Інституту культури. Мій чоловік Зиновій Крет уже був у театрі, тому він наполягав, щоб ми працювали разом. Я вісім років працювала адміністратором з розповсюдження квитків, пройшовши всю театрально-адміністративну драбину. Хоча ми працювали за рознарядкою обкому партії, все одно було складно. Партія гроші перераховувала, людям квитки безкоштовно роздавали, а люди — не йшли. Зрозуміло, що репертуар у 80-ті був ідеологічним, декілька разів узгодженим з партійним керівництвом. А тому часто масовій публіці нецікавим. Бували вистави, на які приходило 30-40 глядачів, а 100 — це вже успіх. У такій атмосфері акторам працювати було непросто. У 1989 році я стала головним адміністратором. На моїх очах змінювалися працівники театру, змінювалися режисери, директори, навіть глядачі ставали іншими.

— Ви прийшли у 1981 році, коли театр відновлювався після пожежі. Доводилось брати участь у ремонті?

— Звісно. Тільки субота — всі, хто був незайнятий у виставах (театр працював у нинішньому приміщенні «Інваспорту» — Авт.) мили вікна, заносили меблі, прибирали. Після відновлення театр відкрився у 1983 році.

Нині гастролі для театру — розкіш. А за радянських часів поїздити довелося?

— Тоді у нас були такі гастролі, що зараз можуть лише снитися. Зокрема, в 1981 році ми стали першим європейським театром, який приїхав у Тувинську Республіку, в нас у репертуарі була вистава про тувинських добровольців (загін червоноармійців, які звільняли Рівне — Авт.). Декілька місяців гастролювали в Іркутську, Красноярську. Туди ми везли українську класику (»Сватання на Гончарівці», «Травнева ніч»). Там жило багато репресованих українців, тому українська ніч була справді українською — зорі, жабки, верби — люди сиділи в залі й ридали. Також ми об’їздили всю Білорусь. Нам, як «погорілому» театру, держава намагалася дати більше гастрольних поїздок. Нині ніхто на це грошей не дає.

— Власне, в 90-х роках вся система театрального менеджменту змінилася — стара система існувати перестала, нова — ще не почала. Як вам вдавалося тоді щось вирішувати?

— У ті часи ми пройшли все — і зарплатні не було, платили по 5-10 гривень, і глядачів приходило по 30 чоловік. Але, думаю, спільні зусилля адміністрації та творчих працівників зробили так, що до нас пішла публіка. Нині система розповсюдження побудована таким чином, що багато квитків продаються не через касу, а через профкоми підприємств, через керівників. І тут багато залежить від цих людей, від їхньої любові до театру. Адже на відміну від радянського часу, зараз уже нікого нічого не змусиш. Потрібно й репертуар театру формувати відповідно до смаків публіки.

— Ви за цими смаками стежите?

— Я член художньої ради театру, тому маю право висловлювати свою позицію. Продаючи квитки, ми намагаємося слухати враження глядачів, про що я потім розповідаю акторам та постановникам.

— Чого не вистачає рівненському театру?

— Нашому театру, і це не лише моя думка, не вистачає головного режисера. Нині модно бути і художнім керівником, і директором театру. Але головний режисер — людина, яку не цікавлять адміністративні моменти, тільки творчі нюанси — підбір репертуару, робота з акторами, особливо молодими. А останні хочуть, щоб у них був театральний «батько», опікун, з яким можна поговорити, висловити свою думку.

— Завдяки вашій роботі рівненський глядач може бачити «зірок» кіно, театру. Ви їх не лише бачили на сцені, а й вирішували робочі моменти. Хто з них найбільше вас вразив?

— Особливі спогади — від спілкування з Андрієм Мироновим, Євгеном Леоновим і Алісою Фрейндліх. На їхньому прикладі я зрозуміла, що чим більшим талантом володіє людина, тим менше у неї «зіркових» капризів.

Власне, останні роки «зіркові» актори приїжджають у Рівне з відверто провальними проектами, аби лише зібрати касу. Наприклад, чудовий радянський актор Іварс Калниньш дуже розчарував після виступу у виставі «Дракула».

Рівне вечірнє, №19, 12-3-2009

переглядів: 1028

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: