. Утім, напевно, Маестро трохи лукавить. Бо ж хіба можна забути про роботу, коли вдома на митця чекають його вічні музи – дружина і донька, теж працівниці театру, а ще – дідусів улюбленець, внук. Тож за традиційними (кожного дня!) сімейними вечерями про що іще можуть говорить члени родини Кретів, як не про театр…

Сам родом зі Львівщини, Зіновій Миколайович навчався у Рівненському інституті культури. (До слова, сьогодні він і сам викладає – працює доцентом Рівненського державного інституту мистецтв РДГУ). Втім, каже, що в театрі працювати не мав наміру. Але після армії знайомий, який збирався звільнятися, запросив молодого трубача на своє місце. Сьогодні він вдячний долі за той випадок. Бо не уявляє, що його життя могло скластися по-іншому. Той старий знайомий Зіновія Крета – колишній керівник музичного колективу Рівненського муздрамтеатру Зігмунд Кисєлевич, який наприкінці 80-х емігрував до Ізраїлю і нині там займається концертною діяльністю як баяніст. До речі, нещодавно Зіновій Крет підготував разом з ним та відомим німецьким вокалістом Леонідом Лашинським спільну музичну програму «Музика без кордонів». Як каже сам Зіновій Крет, вийшла така собі «інтернаціональна солянка» – як за репертуаром, так і за музикантами. Втім, вона припала до душі рівненським театралам.

Маестро зізнається, що керівнику театрального оркестру працювати значно важче, аніж філармонійного. «Працюючи над виставою, музичний керівник мусить бути на одній хвилі з режисером. У театрі мало знати різножанрову музику, потрібно тонко відчувати всі тонкощі п’єси, вміти імпровізувати, – розповідає диригент. – Та й, власне, готових партитур є дуже мало. А ті, що є, можуть не підходити за складом оркестру чи не влаштовувати режисера. От, для прикладу, вистава «Моя дружина…». В основній партитурі взагалі не було бек-вокалу. Я наполягав, що він має бути. Директор театру і режисер цієї вистави Володимир Петрів погодився зі мною, тож стали думати, як органічно вплести його в структуру вистави. Садили дівчат в оркестрову яму, виводили на сцену – все було не те. Аж поки режисер не ввів у виставу додаткових акторів – трьох служанок, які природно влилися у постановку».

На запитання, якими творами найбільше пишається, що вважає своїм найбільшим досягненням, Зіновій Миколайович, не задумуючись, відповідає: «У кожну постановку, у кожну партію я вкладаю свою душу. До кожної вистави – індивідуальний підхід. «Моя дружина…» – це попсова, дещо джазова музика. А перед тим ставили «Тіні забутих предків». Тут усе зовсім по-іншому – неперевершена народна гуцульська мелодика, яку треба зрозуміти, відчути. А «Квартет на двох»! Готуючись до цієї вистави, скільки я Шопена наслухався! Веду до того, що треба багато музики переслухати, щоб відчувати нюанси. Мене часто запитують, чи хочеться мені щось переробити, вдосконалити. Ні, ніколи. Коли музика створена, пропущена крізь себе, пережита, вона має такою залишитися. Особливо після того, як вона вже прозвучала на сцені».

Зіновій Миколайович назвав тільки декілька вистав, але він є автором музичного оформлення більшої частини репертуару театру. Більше того, він сам написав музику до постановок «За дев’ятим порогом», «Мартин Боруля», «Канотьє», «Ніч перед Різдвом» та багатьох інших. Оркестр театру під його керівництвом має декілька концертних програм, з якими виступає самостійно.

Зіновій Миколайович нині й не пригадає, коли вирішив стати музикантом, здається, знав про це з пелюшок. І це й не дивно, адже народився в музичній родині. «Моя мама у свої 80 і досі співає в церковному хорі, – розповідає диригент. – А тоді, за часів мого дитинства керувала ним. Не маючи не те що музичної освіти, не знаючи навіть нотної грамоти, вона пише чудову музику. А записує її нотами мій рідний брат, теж музикант. Сьогодні наш сільський церковний хор їздить на різні фестивалі і виконує пісні на її музику і з її словами. Причому мама наполягає, щоб всюди оголошували, що автор музики – Зіновій Крет. Я намагався її переконати, щоби того не робила. Але вона завжди наполягає і всім розповідає, що то «написав мій Зеньо»».

А загалом, незважаючи на всі звання, нагороди і визнання, Зіновій Миколайович – простий у спілкуванні, добрий і душевний українець, якому душа болить за те, що нині відбувається у нашій країні. Тому він ділиться сокровенним, що навіть улюблена робота не приносить радості. Але все ж Маестро переконаний: ми маємо бути незламними, сильними насамперед духом, вміти сміятися в найтяжчі хвилини свого життя – тільки така нація непереможна. Тому у свій ювілей бажає всім частіше ходити в театр, частіше усміхатися і жити повним, насиченим життям.

Валентина Сас, Рівненська правда