Ігор Жилінський: пензель, театр і місто...
09.12.13
Ігор Жилінський: пензель, театр і місто...
До Вашої уваги розповідь про художника, актора та корінного рівнянина Ігоря Федоровича Жилінського.

Жилінські мешкали на рівненському «Кавказі» (таку історичну назву мало передмістя Рівного, обмежене сучасними вулицями Литовською, Кавказькою та Міцкевича). Їх продовгувата дерев’яна хата стояла під пагорбом на розі вулиць Кавказької і Міцкевича. Родина зберегла  пам’ять про пращура, який був литовцем і мав прізвище Жилінскаус. Осівши на українських землях, з часом прізвище змінилося на Жилінські. Онук того литовця – Давид Кирилович – був знаний у місті, адже працював управителем рівненського банку. Його дружина Уліта залишилася в пам’яті нащадків як жінка дуже набожна, бо в 1935 році, продавши всю землю, вирушила в далеку подорож до Єрусалиму, про що потім чимало розповідала онукам.  У 1933 році “Кавказ” провів до останнього прихистку на Омелянівський цвинтар Давида, а в 1944 й Уліту.

Їх син - Федір Давидович Жилінський народився 1903 року. З початком Першої світової війни сім’я Жилінських евакуювалася в Росію, зупинившись у Симбірську, де Федір закінчив 4-класне училище. А згодом, повернувшись додому, одержав художню освіту у Варшаві, закінчивши академію “Штук пєнькних”. Усе творче та сімейне життя художника Федора Жилінського пройшло в Рівному. Федір Давидович був хорошим пейзажистом і копіїстом.     Однак найбільший поклик його душі – це іконопис. Федір Давидович був глибоко віруючою людиною і, коли брався до зображення ликів святих, постився, довго перебував у молитві. У найстарішій у Рівному Свято-Успенській церкві, що на вулиці Шевченка, є шість ікон, написаних Федором Жилінським.  В багатьох православних церквах і монастирях Волині, Польщі та Білорусії є написані ним ікони. Одружившись у 1929 році з рівнянкою Пелагеєю, вони дали життя трьом синам – Ігорю, Мефодію і Анатолію. Батьківський талант художника успадкував його старший син Ігор. Разом із батьком вони реставрували ікони, малювали “Голгофи”, а з часом молодий художник Ігор Жилінський став учасником мистецьких виставок, які влаштовувались у Рівному, мав схвальні відгуки і навіть відзнаки. Батькову ж картину “Циганча” сім’я Жилінських береже як найдорожчий родинний спадок.

У Рівному добре відомі імена Ігоря та Анатолія Жилінських – акторів обласного театру, які все своє життя присвятили сцені та вихованню молодих акторських і режисерських талантів.

До великої сцени Ігор Федорович ішов з дитинства. На вулиці М.Гоголя (нині вул.С.Петлюри) 1908 року було відкрито театр Зафрана. І.Жилінський     згадував: «Це було муроване приміщення з трьома дверима, а зал був дещо нижчий горизонту землі. У цьому театрі я виріс. Відвідував усі вистави, концерти, кіно… Там я “Подоляночку” танцював”.

Дитинство Ігоря Жилінського пройшло на “Кавказі”, а шкільні роки розтяглися від 1936 року до середини 40-х. Перші три роки навчався в польській школі № 8, яка розміщувалася на вул. Чемплінського (сучасне приміщення Рівненського інституту мистецтв РДГУ на вул. Хвильового). А з приходом радянської влади у 1939 році перевівся у 2 клас російської школи № 5. Під час німецької окупації діяла в Рівному певний час гуманітарна школа, в яку батьки записали хлопця. Так трапилося, що Ігор мав простуду і не пішов до школи саме в  той день, коли німці підігнали вантажівки й усіх школярів силою вивозили до Німеччини. Йому пощастило залишитися вдома. Уже після війни переросток Жилінський знову сів за парту.

Служба в радянській армії стала особливим і переломним моментом його життя. Він потрапляє до Москви, що дало змогу бувати в театрах, займатись у самодіяльному театрі, познайомився з Народною артисткою СРСР Аллою Тарасовою, яка допомогла солдатові влаштуватися вільним слухачем студії ім. М.Щепкіна при Московському Малому театрі. В Ігоря була перспектива залишитися у Москві, вчитися й працювати в столичному театрі. Але перемогли  любов до батьків і рідної сторони. Повернувшись додому,  він бере участь у виставці народних промислів, яка була влаштована у Рівному і як екскурсовод   розповідає про представлені експонати. Завітали сюди артисти Рівненського театру й після спілкування з художником-екскурсоводом запросили його на роботу в трупу.

Його перша роль – ксьондз у виставі “Тарас Бульба”. Актор Ігор Жилінський  працював у Рівненському театрі з 1954  по 1969 роки, зіграв десятки ролей, щоразу даруючи глядачам радість спілкування з прекрасним мистецтвом.

Ігор Федорович згадував: «Рівняни  раніше дуже любили театр. Знали акторів, стежили за новими виставами. Завжди можна було бачити в залі корінних рівнян – Базуріних, Прохорових, Клешканів, Куліїв, Логвисів та інших.

Працюючи в театрі, Ігор Федорович одночасно навчався в Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого на театрознавчому факультеті. Коли ж у Рівному відкрився інститут культури, Ігор Федорович пішов на викладацьку роботу, викладав предмет «Історія театру».  Усі, хто вчився у цього мудрого талановитого педагога, згадують його як зразок інтелігентності й порядності.

Слідом за Ігорем вирішив звідати акторського хліба молодший із братів Жилінських Анатолій. У 1963 році він закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім.І.Карпенка-Карого й після навчання два роки працював на сцені Рівненського театру актором і режисером. А далі його творчість продовжилась у Києві на посаді головного режисера Головної редакції літературно-драматичних програм Українського телебачення. Майже 30 років до самої смерті (1992 р.) він жив у постійному пошуку, через телеекран його театр йшов у кожну українську домівку.

У 2009 році вийшла у світ вагома праця І.Ф.Жилінського – монографія «Історія театрального мистецтва Рівненщини». У цій об’ємній, яскраво проілюстрованій світлинами книзі – історична ретроспектива рівненських служителів Мельпомени, яку десятиріччями по крихтах збирав і досліджував Ігор Федорович Жилінський.

Вмирав актор. Він був смертельно хворий,
Він був старий. І це була не роль.
Віджив той голос, наче грецькі хори.
Вмирав актор, шекспірівський король.

……………………..     Вмирала з ним епоха.
Її уже не викличеш на "біс".
Остання дія... Кладовище… Похорон...
В безсмертя також повні очі сліз.

Восени 2013 року серце актора зупинилось.

Ігор Жилінський. ПАМ’ЯТАЙМО…

Галина ДАНИЛЬЧУК, "Рівняни для рівнян" 05.12.2013


Фотогалерея

переглядів: 1665

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: