Бенефіс — це завжди більше, ніж просто вистава, це зіркова мить справжнього актора. Бенефіс Анатолія Лозовського повністю виправдав своє призначення. Привітати його прийшли найдорожчі актору люди — його рідні, друзі, колеги, ті, з ким Анатолій ділив радощі і труднощі впродовж багатьох років. А таких виявилося чимало. Приїхала з Полтавщини його старенька матуся, щоб порадіти за сина. Прийшли й шанувальники таланту актора, щоб іще раз віддати належне майстерності акторської гри й голосу служителя Мельпомени. Не обминули 50-ліття актора й представники влади.
Анатолій Лозовський віддав театру понад 30 років свого життя, упродовж яких зіграв майже 200 ролей. А знайти своє покликання допомогла... служба в армії. Уродженець села Засулля, що на Полтавщині, Анатолій проходив службу в Рівному. Тут дізнався про вакантне місце в оркестрі муздрамтеатру, що й стало першим кроком до вершини. Та незабаром Анатолій залишив оркестрову яму, і, завдяки гарному голосу, почав брати участь у театральних концертах і виставах. Саме тоді проявилися його акторські здібності, які сьогодні можна беззаперечно назвати талантом.
Музична комедія ”А Рим палав... коханням” вже відома рівненському глядачеві, але неперевершена гра Анатолія Лозовського змушує щоразу по-новому сприймати дотепи головного героя. Не дивно, що зал вибухав сміхом і оплесками після чергової витівки хитрого раба Псевдола, який всіма можливими способами намагається здобути собі волю. Анатолій Лозовський володіє неперевершеним мистецтвом міміки, що дозволяє йому з однаковим успіхом зіграти як раба, так і вельможу.
Оцінити гру актора належним чином і привітати його вийшли перший заступник голови ОДА Валентин Крока, начальник управління культури ОДА Ярослав Мельник, начальник відділу культури міськвиконкому Андрій Ткачук та інші. Не пропустили нагоди поздоровити актора з ювілеєм колеги та друзі. Серед них і колишній директор облмуздрамтеатру Анатолій Дацков, який довгі роки дружить з Лозовським. Та й теперішній, Володимир Петрів, пообіцяв з часом виконати заповітну мрію Анатолія — поставити у театрі справжній мюзикл. Він також повідомив, що всі зібрані від бенефісу кошти призначені ювіляру. Хоча особливо великої суми сподіватися нічого — половину глядацької аудиторії складали друзі та знайомі Анатолія.
“Молодші брати”, актори театру ляльок на знак вітання приготували танцювальний номер з переодягнутою циганкою. Нею виявився син ювіляра Станіслав Лозовський, актор театру ляльок і танцюрист естрадного ансамблю “Лайт”. Разом із художнім керівником ансамблю Наталією Сторожук свій суперпластичний танець вони присвятили Анатолію Лозовському. Те, що син пішов у театр, цілком природно, адже і батько і мати — актори.
Коли із привітаннями було закінчено, на глядачів чекали хвилини музичної насолоди. Ювіляр виконував пісню за піснею, вкладаючи душу у кожне слово. Та найгостріше аудиторія відчула щирість його почуттів, коли заспівав “Чорнобривців насіяла мати...”. На фоні останніх акордів пісні Анатолій дякував своїй матусі, даруючи квіти й обіймаючи її. В обох на очах блищали сльози радості, та й у залі дехто приклав хустинку до очей.
Хтось із мудрих сказав, що сильні емоції очищають душу людини. Бенефіс Анатолія Лозовського — кращий тому доказ. Нестримний сміх і сльози радості, захоплення і розчулення — почуття, якими ділилися із глядачами актори і сам винуватець торжества.