— Ви, певно, наймолодший актор, який грає бенефісний спектакль у нашому театрі?
— Напевно, так. Не знаю, до мене, можливо, й були бенефіціянти мого віку… Але бенефісний спектакль в 39 років не дуже часте явище.
— Як розпочиналася ваша творча діяльність?
— Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище за професією актор театру ляльок. Звичайно, хотів бути драматичним актором, але поступав у 14 років, був зовсім маленьким та худеньким серед вищих та гарніших хлопців. (Сміється). Та й місць на це відділення, як звичайно, було надто мало. Тому після розподілу пішов працювати у Волинський обласний театр ляльок.
А у 1992 році у Луцьк на гастролі приїхав Рівненський драмтеатр, в якому працювала моя однокурсниця Алла Луценко. Пішов поспілкуватися, потім подивився виставу і зрозумів, що люди тут займаються творчістю. На той період режисери з лялькового театру на Волині пішли — був вимушений простій, і я вирішив спробувати… Зателефонував тодішньому головному режисеру Олегу Мосійчуку. Він мене пам’ятав за фестивалем, присвяченим творчості Лесі Українки, тому й прослуховування як такого не призначив, запросив до театру.
— У яких спектаклях ви задіяні зараз?
— Майже в усьому репертуарі. Ролі, звичайно, не всі головні. Але, зрештою, не потрібно, щоб всі вони були головними, — часто в епізоді можна розкритися більше і цікавіше попрацювати. Я не женусь за головними ролями, а віддаю перевагу ролям цікавим. Але за останні десять років глядач мене пам’ятає, як правило, у комедійних ролях.
Ювілейна вистава дещо іншого плану. Сподіваюся, що рівняни прихильно сприймуть мене у новому амплуа.
— Чому зупинили вибір саме на творі Уїльямса?
— Ми з режисером Олександром Олексюком довго підбирали матеріали і перечитували п’єси. Зупинитись на “Солодкоголосому птаху юності” запропонував мені саме він. Я прочитав, і п’єса запала мені в душу. Знаєте, так буває: відчуваєш, що саме те.
— Ви з Олександром Олексюком плідно співпрацюєте довгий час…
— Завдяки Олександру відбулося становлення мене як актора рівненського театру. 14 років тому, саме в цей час випустили виставу “Панночка” за гоголівським “Вієм”, де я зіграв головну роль. Вдячний йому за те, що довірив мені, на той час молодому недосвідченому актору, зіграти Хому Брута. Я показав себе, і далі пішло, пішло... Це був ніби старт. Виходить, що з Олексюком я починав і до важливого творчого етапу підійшов саме з цим режисером.
— Яке акторське амплуа вам найближче?
— Актор у сучасному театрі повинен вміти грати все. І комедійні ролі, і трагедійні, і драматичні. Тому розрізняти і ставити межу, що я люблю тільки комедійне або тільки трагедійне, не можу. Просто так сталося, що останні десять років, якщо не рахувати “Марії Тюдор”, грав, як правило, надзвичайно комедійні ролі, хоча б у тому ж “Сорочинському ярмарку”. Вони мені просто зараз даються легше, бо я в них “сиджу”, але, як казав один класик: “Кожен комік у душі обов’язково хоче зіграти якусь трагедійну роль”.
Наша професія — це надзвичайне “болото” в хорошому розумінні цього слова — затягує так, що вже не вирватись.
— А чи є ролі, які так і не зіграли?
— Ромео. Його вже точно не зіграю. А більше у мене таких амбітних, омріяних і тих, що пішли у небуття, ролей немає. Всі інші, сподіваюсь, попереду.
Є у мене одна мрія. Вона вже давно зі мною: зіграти Калігулу. Але у державному театрі багато що впирається у кошти. Є й режисер, готовий взятися за постановку. Він ставив у нас дві вистави: “Сон літньої ночі” Шекспіра і “Дуже просту історію” Ладо — це Сергій Павлюк. Якщо віднайдуться гроші і у нього не поміняються плани — моя мрія може здійснитися
— Напевно, під час вистави іноді доводиться імпровізувати?
— Звичайно. Імпровізації у акторів бувають у двох випадках. Іноді забуваєш текст, навіть слово, і гарячково шукаєш синонім, тоді бувають справжні курйози — важко втриматись від сміху. А бувають такі “імпровізи”, коли раптом відчуваєш, що твій партнер сьогодні по-іншому починає грати...
Тобто, він знайшов щось і почав трактувати трішечки інакше, не виходячи за канву, за контекст вистави. І ти підсвідомо починаєш йому підігравати. Це творчі імпровізації, які не тільки не псують спектакль, а надають йому неповторності, спонукають глядача приходити знову і знову.
Часом, коли декілька разів на тиждень граєш одну і ту ж виставу, хочеться якоїсь різноманітності. Допомагають смішні експромти. Одразу слідкуєш за реакцією партнера: як він викрутиться з такої ситуації? Не дивно, що через деякий час отримуєш “відповідь”.
— Злі жарти теж бувають?
— Ні. Такого якраз немає. У нас хороший, надзвичайно творчий колектив.
— Ви працюєте ще й у театрі ляльок. Скажіть, чим відрізняється дитячий глядач від дорослого?
— Якщо дорослий глядач вже має певний життєвий досвід, оцінює і переймає дійство на себе, то діти вірять в усе, що ти їм даєш. Там не можна брехати. Якщо у “дорослій” постановці часом можна зіграти на техніці (адже всі ми живі люди, зі своїми проблемами), то дітей не обманеш. І чим більше сміху в залі, безпосередньої дитячої реакції, тим приємніше грати. Вони, як губка, втягують у себе все. Тому непростимо віддавати негатив. Вони наївні, але з ними дуже легко працювати, якщо працюєш чесно. Зовсім маленькі підходять, торкаються тебе — цього дорослий глядач не буде ніколи робити.
— Чим заповнюєте свій вільний час?
— Люблю читати. Все, що потрапить під руку. Детективи читаю, надзвичайно люблю фентезі. Вибираю те, чого не вистачає в житті. Мабуть, у свій час настільки перечитав спеціальної літератури, що зараз серйозні книжки не приваблюють. Можу подивитись хороший фільм, зустрітись із друзями. На колекціонування, якесь хобі немає ні часу, ні внутрішньої потреби. Поки що принаймні. А ще люблю тварин. У мене живе кішка — звичайна дворова чорна кішка. У нас взаємна любов. Розмовляю зі своєю Муською, вона мене лікує. Одного разу хворів, то дві доби від мене не відходила.
— Актори вважаються забобонними людьми, а у вас чорна кішка…
— Не можу сказати, що не вірю у забобони. Часом і стукаю по дереву, і 13-го п’ятниці боюся… Але вважаю, що чорна кішка — це нормально. Я Скорпіон і натуру маю відповідну, “чисто скорпіонівську”: мені чогось такого екстремального завжди бракує (усміхається).

Спілкувалась Неля ЗАБОЛОТНА

http://catalog.ogo.rv.ua/articles/view/2007-03-22/11055.html