Коли Ви зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя саме з театром?

- Мені важко сказати коли настала така мить у житті. Мої батьки актори, я фактично ріс у театрі і, так чи інакше, моє життя постійно пов’язане з ним. Але усвідомлення правильності вибору професії приходить до мене, час від часу, під час роботи. Це наче любиш когось, але, окрім цього, ще й закохуєшся в нього, кожного разу з більшою силою. Отак у мене з театром.

Кого, з представників Вашої професії, вважаєте прикладом для наслідування?

- Чарльза Спенсера Чапліна. У дитинстві я не любив німе кіно, воно здавалося мені сірим та сумним. Але коли сам став актором і познайомився із його творчістю, зрозумів, що за сірими, незвичними нашому оку кадрами міститься таке різнобарв’я душі людини, що не захопитися неможливо. Можу дуже довго про нього розповідати, адже він, окрім того, що був актором – сам знімав фільми як режисер, писав до них музику, сценарії, займався продюсуванням і ще багато всього. Важко сказати, що в нього виходило краще.

Чому, на Вашу думку, навчив Вас театр?

- Глобальне запитання. Напевно, найголовніше з того чому мене постійно вчить театр – це любити життя у всіх його проявах.

Яку роль мрієте зіграти?

- Едмунда Кіна у виставі «Кін Четвертий». Колись ця вистава йшла у нашому театрі, також я бачив її в театрі Франка, у Києві. Це така роль на виріст, в прямому значенні цього слова. Колись може і здійсниться моя мрія. А взагалі, мені важко визначити, яку саме роль я б зіграв. Адже прочитаєш якусь хорошу п’єсу, чи подивишся виставу, чи фільм і там завжди є роль, яку б хотілося зіграти. Часом навіть не чекаєш, що тобі дадуть ту чи іншу роль. Як це було, наприклад, з роллю Хлєстакова у «Ревізорі». Я ніколи не мріяв про цю роль, думав що не підхожу по амплуа, але режисер зруйнував мій стереотип.

Яка роль Вам далась важче інших? Чому?

- Можливо, роль Ераста із «Суперників», над якою важко було працювати психологічно, адже вона була перша і наді мною висіло мечем питання чи буду я актором взагалі, що могло б і не трапитися, якби роль у мене не вдалася. І, напевно, що Хлєстаков забрав багато сил, але вже на фізичному рівні. За час постановки я схуд десь на 11 кілограм.

Геніальний актор – це?

- Геніальний актор – це, хіба що, студент першого курсу спеціалізації “театральне мистецтво(сміється - авт.). А той, хто працює в театрі - звичайний трудяга, що отримує гроші за насолоду душі.

Колись одиному режисеру сказали: «Те що Ви зробили – це геніально». На що він навіть трішки образився. Адже на його думку, геніальність може оцінити лише інший геній. Справді, за якими критеріями, наприклад, ми з вами будемо оцінювати геніальність Реквієму Моцарта? Сказати, що це геніально, – не більше ніж просто пустий звук, а от пояснити чому саме це геніально – для того потрібно знаходитися на тому ж рівні, що і Моцарт. І взагалі, чи буде геніальним Реквієм, скажімо, для якогось туземця з берега слонової кістки? Для нього геніальним буде спис, зроблений майстром із сусіднього селища. Так що про геніальність нехай розмовляють між собою генії, віддамо цю перевагу їм.

Яке місце у Вашому житті займає популярність? Наскільки це для Вас важливо?

- Популярність - це щось таке, що існує паралельно з людиною, незалежно від старання отримати її. Адже можна все життя прагнути популярності, але так і не стати популярним. Інша справа це авторитет людини, який вона здобуває в очах оточуючих, завдяки відданості своїй справі та таланту, що підкріплює її у цьому. В будь якому випадку, я не вважаю себе популярною людиною і не думаю намагатись отримати популярність.

Як Ви вважаєте, популярність псує людей, зокрема акторів?

- Є багато прикладів, коли популярність ніяким чином не позначається на людині, зокрема, акторові, а буває і навпаки. Все залежить від людини, від того, які цілі вона ставить перед собою у житті.

Велика популярність несе за собою великі гроші. На що особисто Ви готові заради грошей? І яке місце вони займають у Вашому житті?

- Я не вважаю себе популярною людиною. І вірно вважаю, якщо вже популярність несе за собою великі гроші. Багато дуже відомих та популярних людей жили скромно і навіть в бідності. Можливо, в їх випадку, популярність несла гроші за собою десь дуже далеко і вони не надійшли вчасно. А я заради грошей готовий навіть на те, щоб заробляти їх на життя. І в житті вони в мене займають небагато місця, частіше всього поміщаються в одній кишені.

Чому Ви вирішили залишитись у Рівному, а не відправились підкорювати мегаполіси?

- В мене було декілька пропозицій поїхати навчатися і навіть працювати до Києва, навіть за кордон. Але я якось дивлюсь на світ вцілому, і вважаю, що гарно жити та займатися творчістю можна будь де. У нас в Рівному прекрасний театр, і один і другий, де мені комфортно і головне - є перспектива у творчому зростанні. Тому, перш ніж міняти штани – з них потрібно спершу вирости, або принаймні – зносити. А ні те, ні інше зі мною ще не трапилося, і судячи з розміру та якості пошиття, ще довго не трапиться.

Чи є місце дружбі безпосередньо у Вас на роботі?

- В театрі жартома кажуть: “Ну що,проти кого сьогодні дружимо?”. Але я так скажу - “это же не наш метод”. В нашому колективі, як і в будь-якому іншому,  є місце для справжньої дружби.

З ким з колег товаришуєте? І як довго?

- Я вважаю, що справжня дружба не потребує кількості, скоріше за все вона потребує якості. Одного справжнього друга, я впевнений, – вистачить на все життя. Але в мене їх декілька і всі вони працюють у театрі. Як в драматичному, так і в ляльковому. Наприклад, мій прихід у театр відбувся в 98-му році, я прийшов до театру ляльок і приймав мене тоді на роботу у складі комісії актор Олександр Шило. Відтоді ми з ним друзі, і навіть вже встигли стати кумами. Це мій найдавніший друг.

Що для Вас дружба?

- Дружба, для мене, - безмежна довіра до людини і бажання час від часу зробити щось приємне, просто так, нічого не чекаючи натомість, як в мультику.

Весь світ - театр, а люди в ньому – актори. Як часто граєте поза сценою?

- В житті всі ми носимо певні маски, тут варто питати в психолога ,можливо, збоку видніше, які саме на мені. Я собі живу та й живу. А грати доводиться нечасто поза сценою, можливо тому, що більшість часу я проводжу на ній. Одного разу, правда, довелось зіграти. В пологовому будинку, коли народилась доня і потрібна була термінова моя допомога вночі, я прийшов туди одразу після вистави і мене не захотіли пропускати дві медсестри.

Вони, з деякою мірою грубості, запитали в мене, де я раніше був. Я пояснив їм де, але виявилось, що питання було риторичне і їх насправді не цікавило моє істинне місцезнаходження. Вони набрали по телефону чергового лікаря, очевидно знаючи, що відповідь його мало чим відрізнятиметься від їхньої. І справді, лікар в не менш грубій формі дав зрозуміти, що його абсолютно не цікавить моє бажання допомогти по догляду за дитиною і кинув трубку.

Але ж медсестри не чули гудків у трубці. І ось тут я підключив акторські здібності на рівні першого курсу, коли вивчається робота з уявним предметом. Я зробив вигляд, що розмова ще триває, і не зважаючи на гудки, “спілкувався” з вже уявним лікарем, щось там аргументував, аж доки уявний лікар не “здався”, тоді я багато йому дякував за розуміння, зробив вигляд наче він мене пропускає за запрошення до театру і клятвенно пообіцяв йому дістати кілька місць. Обличчя медсестр були неприємно здивовані, але трубки вони в мене не попросили, а я, завершивши “розмову”, поклав трубку і сказав: «Дозволив». Це медсестрам було і так зрозуміло з розмови і мене пропустили.

На ранок зчинився страшенний переполох. Так що, шановні медсестри дали маху, і я порадив би їм зробити всі телефони у відділенні лише з голосним зв’язком, тоді в них не буде жодних проблем. Радити людяніше ставитися до проблем інших я не поспішатиму – очевидно це важко здійснити.

Є місце хвилюванням перед виходом на сцену? Чи вже пережили це? Як справлялись?

- Хвилююсь постійно, перед кожним виходом. Навіть якщо кажу сам собі, що не хвилююсь – все одно хвилююсь. А як справлятися порадив колись наш актор, Володимир Адольфович Сніжний, царство йому небесне, який сказав: «Когда боишься, 10 раз скажи: сами дураки – и вперед на сцену». Часом жартома я так і роблю.

Шиллер сказав, що для хороших акторів немає поганих ролей. Що Ви думаєте з цього приводу?

- Я цілком погождуюсь з цією думкою. Просто навіть в хороших акторів є ролі, які їм не дуже подобаються. Але актори часто люди підневільні, доводиться грати. Тут головне зробити роль своєю, полюбити її.

Розкажіть про свою сім’ю.

- Я одружений, дружину звати Наталія. У нас є двоє діток: хлопчик та дівчинка: Андрійку шість рочків, Настуні - три. Ще одним членом сім’ї є німецька вівчарка Кая, котрій вже дев’ять років. Вона родом із Бродів, з питомника, де розводять вівчарок.

Чи хотіли б Ви, щоб дітки пішли по стопам батька?

- Як їм буде краще – хай так і буде. Взагалі, по моїм стопам, певно,  важко іти - в мене крок широкий і вони не встигають поки. Хай краще прокладають свої доріжки. А буде це в театрі, чи ще в чомусь – неважливо.

Розкажіть про свою режисерську діяльність?

- Я поставив декілька ранків в театрі ляльок, в співавторстві з Олександром Шилом, три казки в драматичному театрі. Думаю розвиватися в цьому напрямку. Але не на шкоду акторській справі.

http://vse.rv.ua