Ольга Лозовська, акторка Рівненського академічного музично-драматичного театру:

— Для мене Атталія Матвіївна стала справді "хресною мамою" у мистецтві, у прямому значенні цього слова. Сім років я, навчаючись на музично-педагогічному факультеті педінституту, грала в театрі під керівництвом Гаврюшенко. Тоді чомусь основним складом театру були студенти російської філології. Деякі покази відбувалися навіть у переповненому залі драматичного театру.

Я часто грала головні ролі, можливо, тому мене й помітили режисери драмтеатру. Про те, що мені без театральної освіти цілком можна переходити у професійний театр, говорили й Атталія, й Анатолій Гаврюшенки. На той час "театр Гаврюшенко" вже мав статус "народного", а в положенні про прийом на роботу актора драмтеатру йшлося про те, що актор-аматор може влаштуватися у професійний заклад, якщо має два роки стажу в аматорському народному театрі. Так я стала партнеркою Атталії Матвіївни, котра тоді ще грала в драмтеатрі, ми мали багато спільних робіт. Але зв'язок з тим, педагогічним театром, який потім переїхав у "Текстильник", ніколи не втрачала. Ми приходили на всі прем'єри Гаврюшенко. З нею я радилася щодо своїх ролей, вона зажди дуже делікатно про це говорила, ніколи нікого не хотіла образити. Висловлювала свою думку і про роботу мого сина Станіслава Лозовського.

Едуард Хитрий, фотохудожник, провідний актор Народного молодіжного театру:

— Атталія Матвіївна була дуже мужньою і сильною жінкою — 12 років вона боролася з онкологічним захворюванням. Але й після чергового курсу хіміотерапії приходила на репетиції. Вона так і казала нам — саме театр дає їй сили жити. А це, у свою чергу, тримало всіх нас разом.

Під час режисерської роботи Атталія Матвіївна працювала авторитарно, вона точно знала, чого хоче від актора, й вимагала на 100 відсотків виконати її завдання. Щойно репетиція закінчувалась, вона ставала нашою мамою, доброю і лагідною. Навіть деякі питання роботи театру, наприклад, чи їхати на фестиваль, ми вирішували спільно. Вона не визнавала "чорнухи" на сцені, ми були театром любові та доброти. Режисер казала, що театр повинен змушувати людей думати, але добрими методами. Якщо наш колектив і продовжить працювати на сцені, це вже буде зовсім інший театр…

Галина Вокальчук, професор, завідувач кафедри української мови ім. проф. К.Ф.Шульжука РДГУ, колишня актриса педагогічного театру:

— Атталія Матвіївна левову частку свого життя віддала не лише самовідданому служінню Мельпомені. Атталія Матвіївна водночас гідно продовжила справу свого батька, який у далекі 30-і роки пліч-о-пліч із видатним педагогом Макаренком виховував малолітніх безпритульних… Атталія Матвіївна також була справжнім учителем, вихователем від Бога. До високого мистецтва вона долучила не одне покоління молодих людей. Упродовж 40 років, працюючи режисером студентського народного драматичного театру Рівненського державного педагогічного інституту, ця виняткова жінка вчила майбутніх педагогів глибокого осягнення змісту літературного твору, шліфувала їхнє вміння спілкуватися з глядацькою аудиторією, розкривала тонкі секрети драматичного мистецтва, стимулювала молодих акторів до самопізнання.

Під час спільної роботи над постановкою вистав нерідко між акторами складалися тісні творчі контакти, які згодом закономірно переростали у вірну дружбу. Усі ми, кого свого часу надихнув і об'єднав театр Атталії Матвіївни, упродовж багатьох років бережемо й цінуємо справжню дружбу, біля витоків якої стояла наша харизматична керівниця…

Я дякую долі, що послала нам в особі тендітної жінки таку сильну творчу особистість, яка власним прикладом продемонструвала цінність таких понять, як мудрість, любов, материнство, жіночність, інтелігентність, вірність справі, традиції, культура, обов'язок, вдячність, милосердя…

Довідка

Атталія Матвіївна Гаврюшенко народилася у лютому 1927 року в родині педагога Матвія Довгополюка. Після війни дванадцять років грала в Тернопільському обласному театрі, згодом з сім'єю переїхала до Рівного. Довгий час працювала провідною артисткою у Рівненському обласному академічному музично-драматичному театрі. У 1968 році заснувала народний аматорський молодіжний театром (колишній студентський театр Рівненського педінституту, який нині базується у Палаці культури "Текстильник"). Іноді сама грала у виставах очолюваного нею театру — зокрема, у "Поминальній молитві". У 2007-му вона зіграла головну роль у комедії власної постановки "Дивна місіс Севідж".

Була одружена з народним артистом України Анатолієм Гаврюшенком. Через відсутність театральної освіти мала лише одне звання — "Почесний громадянин Рівного".

Андрій Матвіїв "Рівне вечірнє"