Відтак, під час зустрічі акторка театру Юлія Крет зазначила, що театр позитивно впливає на людей і не може залишати їх байдужими.
- Театр – це храм мистецтва, який подібно духовному храму наповнює душу чимось світлим, виховує, - вважає Юлія Крет. - Людина, яка відвідує театр, не може нести зло по життю. І тому дуже приємно, коли ти виходиш на сцену і бачиш повну, або й переповнену залу глядачів. Взагалі Рівне – дуже театральне місто і робота з такою публікою приносить задоволення. А ще більше задоволення отримуєш від того, що у театр ходить багато молодих людей, яким є чому там повчитися. Адже ми молода нація і ми маємо розвиватися, навчатися.

Що ж до роботи над ролями, то Юлія Крет розповідає, що працюючи над кожною виставою, варто щоразу шукати нові підходи, наче ти не актор і нічого про це не знаєш, щоб уникнути штампів.

- Але буває й таке, що у нас по кілька різних репетицій та вистав у день, і тоді тебе не вистачає, ти дістаєш всі внутрішні резерви та починаєш працювати штампами, - зізнається акторка. – Взагалі актор – це не професія, а спосіб життя і кожен шукає себе у цьому. Це велика праця, тому що актор витрачає себе повністю, готуючись до вистави, постійно має працювати над собою, розвиватися, відчувати своє тіло і мовлення. Сцена потребує великої віддачі та енергії, адже глядачі все відчувають. І тому трішки важкувато працювати, коли ти помічаєш, що дехто з колег не викладається «на повну», і намагаєшся компенсувати це. Адже у виставі всі актори складені, як в «кубик-рубик», і кожен впливає на те, що відбувається на сцені.
Погоджується з такою думкою колеги по сцені й актор театру Станіслав Лозовський. І додає, що для того, щоб добре зіграти, треба вірити всім серцем у те, що ти робиш, відчувати свою роль та розуміти свого героя.
- Актору треба перевтілюватися і входити у роль до найменшої деталі, фантазувати, максимально знати свій внутрішній світ, можливості та світ свого героя, - додає Станіслав Лозовський. – Також, коли граєш, є поняття четвертої стіни, тобто, коли актор не реагує на те, що відбувається у залі, і продовжує виконувати свою роль. Хоча траплялися випадки, коли посеред вистави нам виходили дарувати квіти і ми обкручували цю ситуацію та продовжували грати. Тому до театру треба ставитися по-філософськи. Є різні ситуації у роботі, бувають різні глядачі. А взагалі акторське життя дуже насичене. Актори самі його розфарбовують, у кожен вихід на сцену вносять щось нове і тому не набридає грати одну й ту ж виставу багато разів.
Що ж до театральної майстерності, то Станіслав Лозовський каже, що текст вони вчать на сцені й у кожного актора свій спосіб розігрівати сценмову перед виставою, передати глядачам повною мірою образ того чи іншого героя, його емоції.
- Інколи буває, що великий смуток краще передає зовнішній спокій актора, легка посмішка на обличчі і лише трішки смутку в очах чи скупа сльоза, - каже актор. – Так само як і велику радість можна донести до глядачів не емоційними вигуками, а спокійними словами. І якщо глядачі не завжди відчувають награні емоції, фальш, то ми це помічаємо за собою і колегами. Взагалі актор як кухар відчуває, що не так у продукті, який готує, а глядач може не завжди помітити деякі моменти. Інколи буває, що у певній виставі ми допрацьовуємо або ж взагалі змінюємо образи героїв. Адже вистава як гречана каша, інколи після приготування її варто просто накрити кришкою і дати можливість настоятися. Та й взагалі театральні ролі, як дні - є яскраві, насичені якимись подіями, а є ті, які менше запам’ятовують. Але моєю улюбленою роллю є та, яку граю останньою.
Вікторія РИЧКО, ОГО