Тінь забутої вистави
28.03.13
Тінь забутої вистави
У рівненському музично-драматичному театрі презентували чергову масштабну і гучну постановку. Гучну, бо увага до вистави за твором Коцюбинського "Тіні забутих предків", екранізація якого вже стала кінокласикою, була великою, так би мовити, "за замовчуванням". Тим більше, що, готуючись до неї, колектив театру з'їздив на Гуцульщину, привізши додому костюми, трембіти і т.д. А масштабну, бо залучили до роботи весь творчий склад, навіть головний балетмейстер з'являється на сцені у драматичній ролі. На виході ж вийшла специфічна вистава "на любителя", в якій дуже мало драми, але багато гуцульського колориту.

Постановником проекту став нині харківський режисер Ігор Борис. Ще у 1988 році він разом з акторами Івано-Франківського театру вперше втілив твір Коцюбинського на сцені, викликавши фурор серед глядачів. Але це був кінець вісімдесятих, коли ідея режисера — показати особливість життя українських горян — була унікальною та своєчасною. Сьогодні ж щось подібне можна почути на кожному фольклорному святі, зокрема, на рівненському зимньому "Фестивалі Вертепів" або ж "Древлянських джерелах". Хоча постановник наголошував, що з нашими акторами намагався зробити більш поетичну виставу.

Юні актори Дарина Ковтонюк і Юліан Петрів

Врешті-решт вийшла вистава, відсотків на 70 складена із фольклорного карпатського символізму — танців, пісень, обрядів. Іноді це все розтягувалось у часі — зокрема, сцена весілля головного героя Івана (Станіслав Лозовський і Олег Ягелюк у різних складах) і Палагни (Ніна Ніколаєва, Наталія Тертичка) тривала майже півгодини, трохи менше — сцена різдвяних колядувань. Досить часто діалоги героїв тривали по кілька хвилин, після чого на сцені знову з'являлась масовка для виконання якогось символічно-музичного дійства.

Співають у виставі навіть діти, виконавці ролей малих Івана та його коханої Марічки — Юліан Петрів (син директора театру Володимира Петріва), Максим Остап'юк, Дарія Ковтонюк і Єлизавета Климішина. Усі вони, як і дорослі актори, одягнуті в яскравий колоритний одяг, що, звісно, допомагає підсилити фольклорну частину проекту, а характерна карпатська музика лунає то у вигляді фонограми, то від "живих" музик на сцені. Є у постановці й трембітарі (їхній образ особливо яскраво передав у своєму фільмі Сергій Параджанов).

Створення карпатської атмосфери — завдання не лише самої вистави. Сприяє цьому і фотовиставка митця Анатолія Мізерного, давнього любителя гірських подорожей з фоторюкзаком за плечима. У фойє другого поверху він представляє світлини, які розкривають як краєвиди Карпат, так і побут сучасних горян.

Рівне вечірнє, Андрій Матвіїв

переглядів: 1949

Коментарі



Додати коментар

Ім'я:
Текст повідомлення:
Контрольне число:
CAPTCHA Image
інша картинка
Введіть набір цифр на малюнку

 

Читайте також: