Постановником проекту став нині харківський режисер Ігор Борис. Ще у 1988 році він разом з акторами Івано-Франківського театру вперше втілив твір Коцюбинського на сцені, викликавши фурор серед глядачів. Але це був кінець вісімдесятих, коли ідея режисера — показати особливість життя українських горян — була унікальною та своєчасною. Сьогодні ж щось подібне можна почути на кожному фольклорному святі, зокрема, на рівненському зимньому "Фестивалі Вертепів" або ж "Древлянських джерелах". Хоча постановник наголошував, що з нашими акторами намагався зробити більш поетичну виставу.

	Юні актори Дарина Ковтонюк і Юліан Петрів

Врешті-решт вийшла вистава, відсотків на 70 складена із фольклорного карпатського символізму — танців, пісень, обрядів. Іноді це все розтягувалось у часі — зокрема, сцена весілля головного героя Івана (Станіслав Лозовський і Олег Ягелюк у різних складах) і Палагни (Ніна Ніколаєва, Наталія Тертичка) тривала майже півгодини, трохи менше — сцена різдвяних колядувань. Досить часто діалоги героїв тривали по кілька хвилин, після чого на сцені знову з'являлась масовка для виконання якогось символічно-музичного дійства.

Співають у виставі навіть діти, виконавці ролей малих Івана та його коханої Марічки — Юліан Петрів (син директора театру Володимира Петріва), Максим Остап'юк, Дарія Ковтонюк і Єлизавета Климішина. Усі вони, як і дорослі актори, одягнуті в яскравий колоритний одяг, що, звісно, допомагає підсилити фольклорну частину проекту, а характерна карпатська музика лунає то у вигляді фонограми, то від "живих" музик на сцені. Є у постановці й трембітарі (їхній образ особливо яскраво передав у своєму фільмі Сергій Параджанов).

Створення карпатської атмосфери — завдання не лише самої вистави. Сприяє цьому і фотовиставка митця Анатолія Мізерного, давнього любителя гірських подорожей з фоторюкзаком за плечима. У фойє другого поверху він представляє світлини, які розкривають як краєвиди Карпат, так і побут сучасних горян.

Рівне вечірнє, Андрій Матвіїв