15 квітня у глядацькій залі Київського Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки був аншлаг. Акторів не відпускали оплесками 20 хвилин. Таку бурхливу реакцію київських шанувальників театрального мистецтва викликала постановка режисера Олександра Дзекуна — містерії “Берестечко” за однойменним романом Ліни Костенко, яку представили рівненські актори. — Пробитися провінційному театру на столичну сцену було не так вже й просто, — розповідає заступник директора театру Надія Крет. — Ми довго планували показати виставу “Берестечко” у Києві, а ще довше реалізовували цю ідею. Адже одна тільки оренда зали театру Лесі Українки коштувала 15 000 гривень, ефір на радіо — 1500 умовних одиниць. Але ми вважали, що наша робота заслуговує на те, щоб її показати у столиці. Водночас ми не ставили за мету заробити гроші — квитки були недорогі. Вистава пройшла з великим успіхом. На “Берестечко” прийшов глядач підготовлений, інтелектуальний, вдалося зібрати у залі весь столичний бомонд. Були присутні також заступник міністра культури Владислав Корнієнко, голова РОДА Василь Червоній. У Київ ми також привезли виставку Анатолія Мізерного “Мізансцени”. Взагалі постановка проекту “Берестечка” обійшлася у 100 000 гривень, і його неможливо було б реалізувати без численних спонсорів. Директор Рівненського академічного облмуздрамтеатру Володимир Петрів, який виконував роль Богдана Хмельницького, розповідає: — Все було на найвищому рівні. Заступник міністра високо оцінив наші зусилля й заявив, що така вистава, як “Берестечко”, гідна столичної сцени. Були присутні найвідоміші критики світового рівня: Сергій Васильєв, Олег Вергіліс, Валентина Заболотня. Те, що “Берестечко” викликало у них інтерес, вже про багато що свідчить. Дуже вдячний всьому колективу. Технічний цех монтував сцену з одинадцятої вечора до шостої ранку, а потім всі прийшли о дев’ятій ранку на репетицію. Ми підтвердили істину, що театр — це сім’я. Якщо ми не будемо сім’єю, то не буде театру. Театр треба любити, навіть якщо він не заслуговує твоєї любові, і от якраз усі працівники підтвердили, що люблять свій театр, вболівають за нього.

Рівненська газета, 18 квiтня 2006 року