- Володимире Юліановичу, надворі вже Новий рік, буквально декілька днів тому країна святкувала Різдво… Як особисто Ви зустрічаєте ці свята?
- Я зазвичай святкую Новий рік 14 січня, це для мене справжній Новий рік. Виріс на Західній Україні і з дитинства пам’ятаю, що завжди найвизначнішим святом було Різдво, а потім Пасха. Для мене спочатку існує Різдво, а потім Новий рік за старим стилем. Хоча я не ханжа, і Новий рік, який наступає 1 січня, визнаю, його святкує весь світ, і я також завжди відзначаю у колі сім’ї. Але я маю ще й велику сім’ю тут у театрі, сім’ю у 150 чоловік, з якими теж хочу святкувати Новий рік. Отож, ми з усім колективом зазвичай виїжджаємо в ліс, якщо хороша погода, і зустрічаємо Новий рік там: прикрашаємо справжню красуню-ялинку, яка там росте, та розпалюємо величезне багаття.
- А в гори ходите?
- Не можу сказати, що я великий прихильник такого виду відпочинку, але гори дуже люблю. У мальовничому селі, де я виріс на березі річки Дністер, по той бік берегу вже беруть свій початок гори Прикарпаття. Так що гори люблю, але займатися скелелазінням або гірськими походами –ні. (посміхається – авт.).
- Якщо б Вас попросили охарактеризувати себе п’ятьма словами, якими були б ці п’ять слів?
- Я звичайний, звичайний, такий як і всі. Справедливий. Принаймні намагаюся бути таким. Навряд чи є людина у цьому житті, яка є справедливою на всі 100%... Я намагаюся бути справедливим, але не завжди виходить. Нетерплячий. Це однозначно. Якщо мені щось захотілося, то я страшенно буду хотіти це зробити. Мабуть, я за натурою людина добра, але в той же час можу бути і жорстоким… В якому розумінні жорстоким – іноді мені важко піти на компроміс. Віднедавна помічаю за собою, що якщо людині необхідно сказати всю правду, яка можливо місцями і жорстока, я все одно її скажу. Раніше я намагався, як казав наш перший президент, «поміж дощ іти», так, щоб не намочитися, нікого не образити… Але з часом навчився відмовляти і завжди говорити правду прямо. Тепер я вмію сказати, якщо це потрібно, «ні» , «ніколи». Та досить вже про мене!..

Зареєструватись на зустріч із Володимиром Петрівим
- Кажуть, що в театрі Ви вмієте робити все, це правда?
- З огляду на те, що за першою освітою я вчитель трудового навчання, вже друга була театральна, для мене не проблема взяти в руки рубанок, ножівку, долото, зварювальний апарат, стати за токарний станок.... Сяду за кермо машини будь-якої: вантажівки, автобуса. Вмію зробити практично все, а що не вмію – швидко вчуся. У мене в театрі ніхто не може сказати: «Володимире Юліановичу, це не можна зробити, тому що….». Як тільки вони кажуть «тому що» - часто іду і показую, як це можна зробити або стаю і сам роблю. Тому працівникам з одного боку нелегко, адже мене важко зупинити неможливим. Можливо, це мені і заважає як керівнику. Керівник - це не та людина, яка сама все робить, керівник повинен організувати процес, приймати якісні управлінські рішення і давати правильні вказівки. І тоді машина рухається. Утім, думаю, зараз механізм у театрі запущений таким чином, що навіть якщо я відсутній, то він працює.
- Задумувались над своєю життєвою місією?
- Я задавав собі не один раз це питання, треба по собі залишити щось на землі, ми ж всі колись підемо у світ кращий… Чоловікові, кажуть, треба народити сина, посадити дерево, збудувати хату, і цього вже, кажуть, достатньо. Дерев посадив дуже багато, великий сад на понад 300 дерев… А ще мені здається, що вивів наш театр я на вищий творчий рівень …
Мені батько одного разу дав настанову, яку пам’ятаю донині. Він хотів мене відлупцювати за поганий вчинок, але потім сказав: «Бачиш, сину, ти мене називаєш на «ви», а вчинки робиш на «ти». Давай відсьогодні домовимось навпаки: я твоя рідна кров, можеш мене називати на «ти», але вчинки відтепер будеш робити на «ви»… Намагаюсь про це пам’ятати увесь час: якщо щось робити, то робити тільки на «Ви», бо коли ти робиш на «ти», нічого не досягнеш у цьому житті. Взагалі, треба думати не про себе, а про людей, які навколо тебе.
Директор Рівненського театру Володимир Петрів став "Будівничим України"
- У Вас багато нагород. Де, на Вашу думку треба шукати нагороди справжньому театралу? Яка нагорода для Вас найважливіша?
- Нагороду треба вимолювати не в якомусь кабінеті чиновника від культури, а у Бога, працею на сцені. І вона тебе знайде рано чи пізно. Найбільша нагорода - це люди, які поряд з тобою.

- Розкажіть, як Ви прийшли у політику: політика зацікавилась Вами чи Ви нею?
- Мені здається, що це політики зацікавились мною і втягнули мене у політику… Я переконаний, що займатися треба чимось одним і професійно, наприклад, залишити театр і бути лише у політиці. Можливо, я досяг би там успіху. Але, коли я поклав одне та інше на вагу - зрозумів, що не можу жити без театру. Тому вирішив припинити будь-яку політичну діяльність. Це мене зараз абсолютно не цікавить. Крапка! Займаюсь тільки театром. На моє рішення також вплинула телефонна розмова з Ліною Василівною Костенко. Вона мені сказала: «Володю, кидайте цю брудну справу, це не для Вас, Вам це не потрібно, Вас на цей світ прислали для іншого, поки б’ється серце, поки Ви дихаєте - творіть на сцені, а політика, - хай нею займаються інші». Я так і зробив.
Володимир Петрів: Акторську роботу можна порівняти із шахтарською
- Українська академія державного управління при Президентові України, яку Ви закінчили, Вам допомогла у становленні Вас як керівника? Яким чином?
- Думаю, допомогла. Я вчився у Львівському відділенні академії. У нас були дуже хороші викладачі. У Львові зовсім інший дух. Незалежно, який Президент при владі, вчать не під певного Президента, там вчать незмінних цінностей, вчать ефективно використовувати управлінські важелі. Я написав магістерську роботу з управління театром. Я познайомився з багатьма цікавими людьми: багато з них стали керівниками дуже високого рівня.

- Маєте власні рецепти творення попиту на театр?
- Рецепт дуже простий - якість. Театр продукує товар, який теж купують. Якщо він поганий, попиту не буде. Але кожний художник має право на помилку, тому і в театрі іноді трапляються невдачі.

- Ви викладали в Словацькій академії мистецтв, зараз викладаєте в РДГУ. Поділіться враженнями про відмінності між словацькими і українськими студентами. І взагалі, який він, хороший студент, на Вашу думку?
- Словацькі студенти не такі ліниві. Для мене хороший студент – це той студент, який хоче вчитися. Якщо студент талановитий, але лінивий, то такий студент далеко не піде, він не досягне успіху. Не можна стати актором, не працюючи. Це тяжка щоденна виснажлива робота.
Володимир Петрів: Я ще з дитинства грав певну роль
- У кожного покоління, напевно, є певна межа можливостей. Які шанси, на Вашу думку, відкриваються перед сучасним молодим поколінням українців?
- У мого покоління не було свободи. Ми не були вільні, не мали таких можливостей. Ми не бачили такої великої потреби у вивченні іноземних мов. Зараз знати англійську – це обов’язок кожного. Я так радію, що 80% сучасних молодих людей знають хоча б одну іноземну мову!.. Зараз з’явилась можливість відкривати власну справу. Якщо молода людина має бажання вчитись, наполеглива, постійно працює над собою - їй відкрита дорога в будь-який університет за кордоном. Взагалі, у вас є великі переваги, але в той же час у вас з’явилося більше перепон на шляху до успіху.
- У вас чималий управлінський досвід - 15 років. Маєте власні секрети управління?
- Думаю, що так. Але якщо я відкрию цей секрет для читачів, то це погано – не хотів би, щоб наші працівники про нього дізналась. А ось поділитися ним з вами, коли ми зустрінемось 15 січня, - можу, і обов’язково поділюся! Можу тільки одне сказати: мені допомагає інтуїція.

OGO.ua

Тарас КОМАРЕНКО