9 березня окрім прем'єрної вистави "Та не однаково мені..." у Рівненському облмуздрамтеатрі відбудеться відкриття  виставки фотохудожника Анатолія Мізерного "Свою Україну любіть". Митець представить до уваги рівнян фото місцин, пов'язаних з життям та творчістю Тараса Шевченка.

МІЙ ШЕВЧЕНКО
Так сталося, що в свої чотири роки я навчився вільно читати. Тоді старший брат саме готувався до школи, а з ним і я став мимоволі «хатнім першокласником». До прочитання сміливо брав усі книги, що потрапляли до моїх рук.
Пригадую, у дідуся на столі, при гасовій лампі і окулярах із гумками-зав’язками, завжди лежало дві книги. Це — чорний фоліант. Біблія. З «єрами» і «ятями». У цупкій шкіряній палітурці. І друга книга — темно-зеленого кольору із золотистим написом «Кобзар». Саме  з неї багато звичних слів, історичних імен та подій закарбувалося в моїй пам’яті з тих пір і до сьогодні.
За роки навчання в школі, а потім на українській філології, вкотре повертався до тієї темно-зеленої книжечки, в якій, напевне, вмістився цілий світ. Виринали слова, образи, що вже стали крилатими.  Уявляв садок вишневий коло хати, і верби, і тополі, і Дніпрові кручі… І зеленеє поле, почорніле од крові… «З нас будуть люди, — ти сказала». І так хотілося поринути туди, за синє море, де немає горя і сліз…
«Кобзар» Тараса Шевченка став для багатьох своєрідною українською Біблією. У його поетичних рядках — філософія життя, мистецтво боротьби і щире усвідомлення Симоненкового: ти на землі Людина. Якою їй бути — це вже доля. Це вже зовсім інша річ.
Про Т. Шевченка щось говорити — це не сказати нічого. Стільки написано — забракне слів.
Минають літа.  А «Кобзар» в усі часи лишається напрочуд актуальним.
Щоразу, мандруючи широкими і маловідомими шляхами України, раз по раз навертаються рядки з того дідового темно-зеленого із золотавим написом «Кобзаря». І так хочеться іноді звернути з того путівця, аби побачити іншу Україну…
Власне, на представленій фотоекспозиції — світлини різних років і різних спрямувань. Так чи інакше вони пов’язані з Тарасом Шевченком. Ось теплі серцю місця  — Моринці і Шевченкове… А ще — на небесній кручі при Славуті — багатоликий осінній Канів… А ще — оспівані Батурин і Чигирин, Суботів і Хортиця, славнозвісні Качанівка і Чернігів… Не оминуло око об’єктива і рідної Святої Волині: Почаїв, Кременець, Корець, Дубно, Острог, Берестечко…
«…Круг містечка Берестечка на чотири милі
Мене славні запорожці своїм трупом вкрили…»
Не думалося, не гадалося, що в ХХІ столітті, напередодні 200-літнього ювілею Великого Кобзаря «ряснітиме» тілами новітніх «запорожців» золотоверхий Київ… А очманілий Москаль брязкатиме зброєю…
Шевченко — пророк. «Борітеся — поборете!» — ніби підказував. «З нами Бог і сила». На сторінках «Кобзаря» повсякчас шукаю віри, наснаги, любові…
І нехай ця скромна фотоекспозиція буде своєрідним пошанівком художнику, поету і борцю Тарасові Шевченку і всім героям… З вірою у те, що рано чи пізно «оживе добра слава, слава України…»

                                                            Анатолій Мізерний