Напевне, всіх словників світу замало, аби бодай стисло описати ті почуття, які викликають Карпати. Це як перше нерозділене кохання: вабить до себе з першого погляду, а потім безупинно ятрить душу упродовж всього життя. Гори… Ти щоразу повертаєшся туди закрученим бумерангом, аби хоча одним оком подивитися б на них звіддаля, зазирнути за синій реріховський обрій, закутаний сивими туманами. Вони як магніт. Як туга. Як магія. Як щось невимовно звабливе і водночас трагічне, романтичне і небезпечне, неперевершено гарне і болюче в ту ж мить. Ти опиняєшся понад хмарами і мимоволі спостерігаєш, як унизу проти вітру пірнають у простір відчайдушні птахи. У той момент у тебе теж ніби виростають крила, лише від однієї думки: ти в Карпатах…
У кожного своя особлива дорога до Карпат, яка має лише початок… І обов’язкове продовження…
Для когось достатньо туру вихідного дня, аби на мило зафіксувати своє перше, а може, не доведи Господи, останнє сходження, щоб потім при нагоді вихвалятися: я там був… А для іншого це підняття на вершину триває все життя і з кожним походом усе сильніш і сильніш відчуваєш, що найкращі ті гори, у яких ти ще не бував…
Для мене Карпати це: відчуття Свободи, Хоткевич і Миколайчук, перша «Червона рута», знайомство з Михайлом Івасюком та мольфаром Іваном Нечаєм, Білий і Чорний Черемош, буковинські та франківські Розтоки, музей Івана Франка у Криворівні, це — Снятин, Кобаки і Кути… Це гірський мед у Киселицях та гурт жіночок за пивом у буфеті в Устериках… Це запах листя тютюну, розвішеного на сільських парканах… Хриплий гавкіт кудлатого вовкодава біля нашого намету та обидві Ведмедиці понад скелястим небосхилом… Це Коломия зі своїми вічними вибоїнами на дорогах… Симпатичний костел у Делятині… Ярмарок у Яремчі… Традиційний базар у Верховині… Густезний туман біля Писаного каменя… Велелюдні свята у Космачі… Це смачне еспресо на переїзді у Ворохті… Зустрічний лісовоз на засніженій дорозі на Вороненку… Стежки і сироварні бринзи на Кукулі… Дзвінкі потічки на схилах, покручений жереб, важезні ботала і вервечки овець у верхів’ях… Це, зрештою, 130-й зіл з «весільним» начинням на Зелене і поруйновані мости, холоднюча вода по пояс у Дземброні, чотири дні-чотири ночі у притулку бабці Параски, замордована фотомодель-саламандра, останнє полінце дров і підсмажені мешти… Це прожектор гелікоптера МНС понад нашими головами, громи-блискавиці і двадцять дев’ять пропущених дзвінків за добу… Це Вухатий Камінь із чорницями, Піп Іван з чеськими мандрівниками і їхній безупинний речитатив «триста гривень Говерла»… Це Чорногора і всі можливі види опадів гідрометеоцентру України за якусь годину… Замоклий фотоапарат і пересохле горло… Мівіна і союз-віктан з червоним перцем, тиждень поспіль без хліба і торбина зі сміттям за плечима, даремно викинутий пакетик використаного чаю і найсмачніший останній квадратик світочівської шоколадки, поділений чесно…
Це спокійний напівпорожній Заросляк і буремна метеостанція з пошуком київстара, тихе Несамовите і вітряна Пожижевська, неприступні Шпиці і мальовничий Брескул… Довгі білі смуги підступного торішнього снігу і щойно народжені крокуси попід ногами… А ще — несподівані зустрічі і тривалі знайомства… Люди… Гори… І села…  Козьмещик і Лазещина… Кваси і Близниці, Свидовець і Драгобрат… Стіг і Догяска… Білі гриби, темний ліс і загублений акумулятор від Нікона… Нічний магазинчик у Рахові… Смачнющі млинці у Ясінях… Незмінний провідник всюдизнаючий мудрий пес-Степан на перемичці між Петросом та Говерлою… Ватага корів на полонині Шеса, що так і хочуть зжерти наш целофановий кульок з останніми харчами… Шотландські танці з 75-літровим дойтером за плечима під акомпанемент губної гармошки навколо нашого помаранчевого ханнаха…
Карпати — це також Тустань і Східниця, скелі Довбуша і Ґоргани, запальні коломийки і водоспади в Шешорах… Затишні колиби при дорозі і запашна грибна зупа… Це барви мови і краса природи, глибінь історії і велич духу, спадкоємність традицій і невмирущі обряди… Це Манява і «Слава Ісу!»… Відверті обличчя, пошерхлі руки і на диво прудкі ноги…
Карпати — це безконечні малювання маршрутів на мапах, вислуховування прогнозів погоди, читання форумів  і нотування важливих телефонів… А потім все минає досить швидко. І коли за автомобільними віконцями (або раховоза!) уже поволі знову зникають останні обриси гір, душу огортає сум. Хочеться щодуху вигукнути: «Ми повернемося зовсім скоро!»
Карпати як добрі друзі. Завжди чекають… Карпати живуть… Вони — вічно молоді, і дарма, що їм якихось двадцять п’ять мільйонів літ...
Анатолій Мізерний.

Про автора виставки
Анатолій Мізерний
Народився на Рівненщині.
Закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту (1983 р.), факультет фотожурналістики  Київського інституту журналістської майстерності (1990 р.).
У журналістиці — з 1983 року.
Член трьох творчих спілок: Національної спілки журналістів України, Національної спілки театральних діячів та Національної спілки фотохудожників України.
Працював в обласній та всеукраїнській пресі, зокрема, кореспондентом рівненської молодіжної газети «Зміна», редактором газети «Рівне», власним кореспондентом тижневика «Приватна справа» (Київ), газети «Закон і бізнес» (Київ), журналу «Україна» та ін.
У 1994 році заснував «Аґенцію М і Ко», яка займається підготовкою та поширенням фотоінформації у пресі, випуском календарів, поштівок, буклетів, фотоальбомів.
У 1997 році видав фотоальбом «Рівненщина».
Фотоавтор альбому «І мить у вічність проростає», присвяченого 25-річчю РАЕС (1998 р.).
Автор  фотоальбомів  «Запрошує Рівненщина» (2009), «Козацькі могили» (2011).
Учасник багатьох фотовиставок та конкурсів в Україні та поза її межами.
Автор персональних виставок:
«Дерева вмирають стоячи» (1986),
«Допоки пам’ять не погасла» (1988),
«Воркута: коли душу дроти затягнули» (1989),
«Фотоекспромти» (1997),
«Древнього Корця барви золотаві» (2000),
«Круг містечка Берестечка» (2004),
«Багатоликий Морозюк» (2004),
«…І кожну мить візьму на згадку» (2005),
«МізАнСцени» (2006),
«Образи. Образи. Образи» (2007),
«Образи зримі і незримі» (2007),
«Його квітучий вічний сад» (2007),«Берестечко: два світи» (2008),
«Метаморфози» (2009),
«Княжа Волинь» (2010),
«Роде наш красен» (2011),
«Козацькі могили» (2012).
Видав краєзнавчо-туристичні путівники «Запрошує Рівненщина», «Козацькі могили», «Острог», «Нетішин», «Костопіль», «Острозька Академія», «Музейні скарби», «Рівненському театру - 70»  та ін.
Лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Бориса Тена (1990 р.), яка присуджена за популяризацію народної спадщини засобами фотографічного мистецтва.